Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 36

Блискучий сніг, колючий вітер,

гудуть натягнуті дроти.

Шляхів нема, немов хто витер,

і важко проти вітру йти.

Навколо снігова пустеля,

холодна осяйна краса,

а зверху віковічна стеля —

чужі й порожні небеса.

А де ж ті стріхи кострубаті? —

Скрізь кучергани намело,

і ні однісінької хати —

неначе згинуло село.

За революцію вмирало,

терпіло війни, голод, мор,

і от для нас – рятунок рало,

для нього – страта і розор.

За кучерганом за високим

он Ленін із ясним чолом:

– Ось тут, ось тут воно, під боком

курою замело кругом…¹

І знову грузько я ступаю,

а в очі пилом сніговій…

О серце, серце, бийсь до краю,

поки хоч крапля є надій!

Замети розтопи сльозами,

огнем палючим розпали,

або вже розірвись з нестями,

розвійсь, як пригорща золи!

Блискучий сніг, колючий вітер,

думки – натягнуті дроти.

Шляхів нема, немов хто витер, —

а треба йти!