Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 28

Розлив свій гнів і стих.

Струмки рокотять яром,

і райдуга стожаром

дзвенить у стих.

А він вже на луці!

Не слухається татка:

заголить ноженятка

і в мандрівці!

Кругом скалки, огні…

Нахилиться дитина —

горить в руках зорина, —

чи то ж у сні?

Ах, сон той – віщий дзвін:

курить, мете сніжниця,

а він у пісні сниться —

мов наздогін.