Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 21

Суха зима. Земля – як жужіль,

така моруга і стара,

а десь на півдні білий кужіль

пряде метелиця-кура.

В замурзані глухі квартали

вступає вечір гомінкий,

кладе на голосні цимбали

новітнього життя ланки.

І чийсь терпкий, лунавий голос

безсило в’ється круг стовпа:

струнка, немов порожній колос,

під ліхтарем співа сліпа.

Та спів її перебивають,

сплітаючися повсякчас,

майданів гул, дзвінки трамваїв

і гомін різномовних мас.

В розкритий рот, в незрячі очі —

студений вітер, пилюга…

«О, де літа мої дівочі?» —

на брук, на тротуар ляга.

Питає у людей, у вітра,

за що їй муки ці терпіть, —

що скаже стоголова гідра

і що їй вітер прошумить?

Ах, вітер сам над містом тужить, —

ну, що для нього ця журба?

І завжди тупо і байдуже

на неї позира юрба.

Суха зима. Земля – як жужіль,

така моруга і стара,

а десь на півдні білий кужіль

пряде метелиця-кура.