Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 16

Лани – як хустка в басамани¹,

а з підмéтів2 низьких долин

заносить духом конопляним,

і вигорілим тхне полин.

Самотній, з журавлем, колодязь

над полем журиться давно.

Вмочає сонце в сонну потязь

золототкане полотно.

Як віл, іде поволі днина.

Застигла колова шулік.

Коли ж задзвонить тут машина,

засяє електричний вік?