Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 15

І знов, як перший чоловік,

усім тваринам дав я ймення:

я зорі сестрами нарік,

а місяць – побратим у мене.

І всяку душу я живу

нарік, натхненний, по вподобі,

а сам на самоті живу:

моя душа – безводна Гобі.

В свічаді зоряного сна

я бачу добрі й злі години…

У кого серце віщуна,

тому не обіймать людини.