Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 17

Вона жива і нежива

лежить у полі нерухомо.

Не зранять сонячні слова

передосінньої утоми.

Над баштанами сонні оси,

замовкли коники в стерні,

і ледве чуть, як в гущині

тече червоноките просо.

І дві копи – плече в плече —

над нею тужать, злотомитрі,

а літо бабине в повітрі

комусь на смерть кошулю¹ тче.

За магалóю² мріє млин,

немов приколотий метелик.

Не чути вітру з верховин:

ласкава тиша сон свій стеле.

1922