Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 12

Я світ увесь сприймаю оком,

бо лінію і цвіт люблю,

бо рала промінні глибоко

урізались в мою ріллю.

Люблю слова ще повнодзвонні,

як мед пахучі та п’янкі,

слова, що в глибині бездонній

пролежали глухі віки.

Епітет серед них – як напасть:

уродиться, де й не чекав,

і тільки ямби та анапест

потроху бережуть устав.

Я славлю злотокосу осінь,

де смуток мій – немов рубін,

у перстень вправлений; ще й досі

не випав з мого серця він.

Дивлюся й слухаю: прозоро

співає струмінь битія,

і віриться, що скоро-скоро

так само заспіваю я.