Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 11

Долі своєї я не кляну:

бути луною, будить луну.

Віршником був я рунних полів —

гнівом на дуків дух мій горів.

Пісня – посестра, степ – побратим, —

вольная воля трьом нам усім.

Двічі я зрадив ніжну сестру.

Потім побачив: без неї умру…

Втретє ми стрілись на чужині,

як запалали перші огні,

і положили святий зарік —

не розлучатись навік.

Брате мій, сестро, любі мої,

вітер жене нас у дивні краї.

З вітром ми щирі: вітер – наш друг, —

хто цей розірве четверокруг?

Я і посестра, вітер і степ —

ніжність і воля, сила і креп¹.

Бути луною, будить луну, —

долі своєї я не кляну.