Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 18

Наставила шовкових кросен¹

і павутинням обвела:

густий кармін² і синя мла,—

над ними – ясноока осінь.

З гарману³ сонце золоте

скотилось на пухку солому,

а сум вертається додому,

мій сум, що восени росте.

У вирій потягли гагари,

і тужить десь вечірній дзвін:

за ними серце навздогін,

віддаючи останні дари.

Не дожене: мов та бджола,

воно блукає манівцями…

О серце, оповите снами,

чому ти не дзвінка стріла?