Читать книгу Михайло Драй-Хмара - Группа авторов - Страница 53

Ніде ні човна, ні вітрила, —

лиш хмар верблюжі табуни,

чаїні гостророгі крила

та білопінні буруни.

Мій човен у блакитнім крузі:

далеко в море однесло.

Прозорі плавають медузи,

зітхає золоте весло.

І легко-легко дишуть груди,

а очі сонце п’ють і п’ють…

Внизу – чайки, вгорі – верблюди,

а гомону землі не чуть.

Лежу нерухомо, як камінь.

Пісок – гарячий черінь,

а сонце жалить голками

і прискає золотом в синь.

Позаду гора. Веранда.

Кошлатить вітрець течії.

За молом біліє шаланда,

і хвилі гойдають її.

Солоний вітер подув із моря,

напнув вітрило і щоглу гне.

Шумливі хвилі із вітром спорять,

човна гойдають, несуть мене.

Стемніли хвилі, і баранцями

укривсь широкий морський простір.

Он біла чайка летить над нами —

і прямо в море, у самий вир!