Читать книгу Твердиня - Максим Кидрук - Страница 22

У четвер, 5 квітня, після трьох днів прискіпливих вишукувань, друзі придбали квитки.

Дешевих із однією пересадкою не знайшли. Довелося добирати найкращі варіанти серед перельотів із двома пересадками. Найдешевшим виявився маршрут, запропонований «American Airlines» спільно з «British Airways» і «LAN Peru»: Стокгольм—Лондон— Маямі—Ліма. Назад у зворотному порядку: Ліма—МаяміЛондон—Стокгольм. Коштувало це задоволення 1260 американських доларів.

Виліт запланували на 24 липня: відправлення з аеропорту Арланда о 7:35, прибуття в кінцевий пункт – Ліму – о 5:40 наступного дня, 25 липня. Весь переліт, із пересадками, займе трохи більше 29 годин.

Порахувавши необхідний для походу час і наявні фінанси, Сьома з Левком вирішили, що назад полетять 24 серпня. На спробу знайти Паїтіті в них буде місяць. Із Ліми вирушатимуть о 9:10, а до Арланди прибуватимуть о 13:45 наступного дня, 25 серпня. Загальна тривалість перельоту – 21 год 35 хв.

Насамкінець Левко та Семен докупили чотири квитки на літак із Ліми до Куско, що потягнуло ще на 317 доларів.

Розібравши спальники, хлопці домовились, що намети дістануть самі. Один візьмуть Лео із Семеном, інший – Ґрем і Ян. Потому замовили через інтернет дорогий туристичний GPS-навігатор «Garmin GPSmap» (пристрій із доставкою обійшовся в 400 USD, по сотні доларів на брата, що для студентів стало серйозним капіталовкладенням). «Garmin» давав змогу записувати 200 треків, фіксувати в пам’яті координати 2000 точок, мав убудований цифровий компас і альтиметр, не тонув у воді й – основне – живився від літієвих АА-батарейок, а не від акумулятора, що усувало необхідність постійного підзарядження, проблематичного в джунглях.

Покінчивши із білетами, українець із росіянином узялися за детальне опрацювання маршруту.

План виглядав так. Після прильоту до Ліми зразу податися до Куско, відпочити два-три дні (акліматизуватись і подивитися на Саксайуаман й інші інкські руїни), а потому автобусом поїхати до Пуерто-Мальдонадо. В Пуерто можна буде орендувати човен із провідником, який доправить їх угору по Ріо-де-лас-П’єдрас до місця, де, за словами Ґуннара Іверса, знаходиться скеля Голова Папуги. Далі їм залишиться дотримуватися інструкцій старого художника й довідатись, куди вони заведуть.

Уважно обстеживши карту регіону Мадре-де-Діос, Левко штурхнув ліктем Сьому.

– Чувак, я тут щойно подумав: у нас неув’язка виходить із маршрутом.

Семен невдоволено підняв праву брову (як це так, що хтось помічає те, чого не помітив він?).

– Кажи.

– До скелі Голова Папуги ми добиратимемось на моторному човні, який орендуємо в Пуерто-Мальдонадо…

– Так.

– А як ми повертатимемось?

– Не зрозумів, – голова росіянина була заморочена деталями розрахунку необхідної кількості провіанту, а також тим, яку його частину доведеться тягти на собі зі Швеції, а що можна купити в Пуерто-Мальдонадо, тож він не зауважував очевидного.

– От знайшли ми Паїтіті…

– Припустимо.

– Вийшли з джунглів, причвалали назад до кліфу, а… що тоді? Перед нами три сотні кілометрів непролазних лісів, а човен давно відплив – на нас же не ждатимуть три тижні.

– Хм… – зухвало піднята брова опустилася, хлопець став терти її пальцем.

– Ага. Які варіанти?

– Можна купити супутниковий телефон і викликати когось із Пуерто-Мальдонадо, коли виберемось із нетрищ, – ще не договоривши, Семен утямив, що ідея паскудна. Ніхто не чекатиме на їхній дзвінок, зв’язок може щезнути, сяде батарея за той час, що вони будуть у сельві, тощо. – Або… ми можемо домовитися на конкретну дату, щоби човняр забрав нас.

Левко заперечно мотнув головою.

– Е, ні. А якщо чувак роздумає плисти, бо, скажімо, перебере напередодні? Або – не приведи Господи – хтось із нас травмується чи захворіє задовго до домовленої дати, що тоді? Кукурікати від розпачу біля Голови Папуги?

– Маєш рацію, – росіянин узявся терти обидві брови відразу. – Я щось вигадаю.