Читать книгу Твердиня - Максим Кидрук - Страница 36

Американці й канадці обступили Едді, наче стадо овець: мовчки витріщалися й нічого не робили. Хтось хрипнув «Call an emergency!»68 й тут-таки закашлявся. Всі, як один, затуляли носи та роти – хто тканиною, хто просто руками.

Удихнувши просякнуте газом повітря, Сьома скривився.

– Що ви наробили?

Левко прошамрав щось нерозбірливе у відповідь, а росіянин проштовхався до Едді. За неповні три хвилини обличчя американця набрякло ще дужче. Шкіра нагадувала попелястий мармур. Семен присів навпочіпки.

– Ти знаєш, що з ним? – українець визирав з-за спини товариша. Сьома відразу збагнув, що ситуація критична.

– Так. Те саме, що станеться зі мною, якщо я з’їм горішок завбільшки з горошину, – хлопець повернув голову до натовпу та запитав англійською: – Чим у нього бризнули? Він алергік? Страждає на алергію?

Підхопили балончик і по руках передали Семенові. На запитання про алергію не відповів ніхто. Не знали, а може, не відважилися. Хлопець примружився, вчитуючись у напис на балончикові:

ACTIVE INGREDIENTS:

Capsaicin and related capsaicinoids^*………………2.0 %

– Капсаіцин69… ідіоти… – сам до себе прошепотів росіянин, тоді знову англійською: – Швидко! Його треба винести з кімнати на повітря.

Айк і Ґрем узяли Едді за ноги, Ян, який стояв біля голови, підхопив хлопця за тулуб.

На рецепції їх побачив Девід Ренцо, власник хостелу.

– Що трапилося?

– Девіде, нам треба до лікарні, – скоромовкою проказав Сьома.

– Я викличу «швидку»!

– Ні, – гаркнув росіянин. – Можемо не встигнути. Готуйте мінівен.

– О’кей! Тоді зателефоную в «San Jose»70, попереджу, щоб готували барокамеру, – власник «Samay Wasi» помилково припустив, що Едді знепритомнів через гірську хворобу.

Вислизаючи на веранду, Сьома похапцем заперечив:

– Не треба барокамери. Будь-яка найближча до нас лікарня. Найближча, Девіде!

Девід Ренцо став гарячково гортати довідник з адресами й телефонами.

На веранді було зимно. Едді поклали на холодну підлогу. Голова набрякла так, що було неможливо розрізнити риси обличчя. Її роздувало зсередини. Повіки наплили одна на одну, повністю «проковтнувши» вії. Семен відкрив аптечку та витягнув звідти заготовлений шприц. Зняв ковпачок із голки, випустив повітря, аж тут його руку перехопив Айк.

– Що ти будеш йому колоти? Ти хто, лікар? Ти ж навіть не американець!

Росіянин спробував висмикнути руку, проте Айк міцно тримав його за передпліччя.

– Сьома, допомогти? – Лео і Ян стояли поруч, готові втрутитися та відтягти Айка.

Семен самими очима мовив «ні», а потому наблизив обличчя до американця й заговорив, спокійно та швидко карбуючи кожне слово:

– У твого друга ангіоневротичний набряк71. Це як кропив’янка, тільки не на поверхні шкіри, а всередині тіла. Набряк виник через алергічну реакцію на капсаіцин із газового балончика. Зазвичай під час набряку колір обличчя не змінюється, а твій друг, як бачиш, сірий, наче мрець. Хочеш дізнатися, чому це?

Айк послабив тиск на руку та проваленим голосом запитав:

– Чому?

– Тому що доза капсаіцину така велика, що набряк став розвиватись у гортані, спровокувавши блокаду дихальних шляхів. Твій товариш посірів, бо вже декілька хвилин не дихає. Враховуючи той час, протягом якого ви телющилися на нього, мов барани, та час, що ми з тобою марнуємо на теревені, хлопцю лишилося жити хвилини дві. Я знаю це, бо сам страждаю на алергію. Я можу склеїти ласти від одного горішка, – Айк відпустив руку й перелякано зирнув на Едді. Сьома продовжив: – У шприці – гормон епінефрин, або адреналін, якщо тобі так зрозуміліше. Але… ти маєш рацію, я не лікар, тож не можу брати на себе відповідальність.

Американець збілів, наче його борошном обсипали.

– Це… це врятує його?

– Врятує? Звісно, ні. Йому потрібен апарат штучного дихання та півдюжини різних гормонів внутрішньовенно. Це дасть нам шанс довезти його до лікарні.

– Пішов ти на хер, Айку! – гаркнув Ленс. – Нехай коле! – схопивши за комір, він відкинув товариша геть від Едді. – Давай!

Семен усадив голку в квадрицепс72 і витиснув у нього весь уміст шприца. Через секунду Едді бухикнув (очей не розплющував) і став харчати. Повітря зі страхітливим хрипом проходило крізь набряклий рот і глотку.

Одразу потому на веранду вибіг Девід.

– Я готовий. За кілька кварталів униз від Плаза-де-Армас є приватна клініка «Cusco Medical Assistance», – торохтів перуанець. – Це найближча. На нас чекають.

– Їдемо, – глухо скомандував Семен.

Вдихи й видихи Едді нагадували передсмертне гарчання пораненого бійцівського пса.

– Він задихається, – Меґан почала плакати. Сатомі обійняла американку, сама ледь стримуючи сльози.

– Не зважайте, – сказав Сьома. – Все буде добре. Понесли.

Хлопці схопили Едді та задріботіли вниз провулком до мінівена «Toyota». Девід мчав першим. Заскочивши, миттю завів машину. Слідом за Сьомою до автобуса впхнулися Айк, Левко, Ґрем і Ленс.