Читать книгу Твердиня - Максим Кидрук - Страница 31

Хлопці сиділи в поїзді, що мчав тунелем поміж станціями «Västra Skogen» і «Solna centrum». Окрім них, у вагоні їхало троє шведських тинейджерів із такою кількістю сережок і заклепок на обличчях, що здавалося, наче біля їхніх голів попідривали осколкові гранати.

Левко вовтузився в кріслі, час від час зиркаючи на Сьому. Росіянин безпристрасно зирив у чорноту тунелю за вікном вагона.

Зрештою українець набрався духу й заговорив про те, що муляло. – Слухай, ти думаєш, це безпечно: йти у джунглі з двома педерастами?

Сьома погамував смішок.

– Ти гомофоб?

– Та нє, – Левко кумедно насупився. – Я не в цьому сенсі. Я про те, чи вони… ну… тобто… Як вони витримуватимуть навантаження?

– А що не так? – підняв брову росіянин.

Українець викинув розчепірені долоні перед обличчям і знавісніло ними затрусив.

– Як ти не розумієш, вони ж… вони… – голос переріс у натужний шепіт і обірвався. Слів не знайшлося. Суть, яку намагався передати словами Левко, знаходилася поза межею людського спілкування.

– А може, вони й не педерасти… – обережно зронив Семен.

Його товариш умить наїжачився.

– Як це?! Чувак, я на власні очі бачив, як вони шпокали один одного в задницю! – Лео скривився. – Що це таке, якщо не педерастія?

– Ти саме це бачив?

– Ну як… вони, звісно, були під ковдрою. Але голі! І Ян був спітнілий, мокрий як квач. А ще – ти би бачив обличчя америкоса! О-о-о, ти не уявляєш, яким сконфуженим воно було.

Семен уявляв. Уявляв краще за Левка.

– І ще знаєш що? – стишив голос українець, подаючись уперед.

– Що?

– Зник постер Бар Рафаелі зі стіни.

– Правда? – зобразив здивування Семен.

– Всратись мені на місці, якщо ні!

Сьома й так знав, що правда. Він також знав, чому Ґрем зняв постер, – через Сатомі. Негоже приводити дівчину в дім, де на стіні висить плакат ізраїльської топ-моделі.

– Думаю, це було просто прикриття, – Лео задумливо втупився у стелю вагона, що гальмував перед пероном у «Solna centrum». – Типу, дивіться, який я плейбой, а насправді…

– Може, це сталося вперше й востаннє, – знизав плечима росіянин. – Звідки тобі знати?

Протяжне зітхання. Українець у таке не вірив.

– Дай Боже, – Левко склав руки на грудях і замислився. Довго розмірковував про своє. А коли поїзд метро рушив до наступної станції «Näckrosen», як прокинувся: – Якщо що, то я з тобою в наметі ночую. Затямив?

Семен прикусив губу, щоб не розреготатися.

– Цим можеш не перейматися, – витягши з кишені кубик Рубика, хлопець узявся перемішувати кольори на гранях.