Читать книгу Твердиня - Максим Кидрук - Страница 33

Рейс АА7268 прибув учасно. Друзі залишили літак, пройшли паспортний контроль і потюпали до стійки реєстрації трансферних пасажирів – отримувати посадкові квитанції на рейс «LA2011» компанії «LAN Peru», котрий о 8:05 відбував до Куско.

Менше ніж за півтори години, о 9:25, вони стояли в аеропорту високогірного Куско, очікуючи на багаж. У зоні прильотів на них чекав Девід Ренцо, власник хостелу «Samay Wasi Youth», в якому хлопці забронювали кімнату. Допомігши з речами, Девід розсадив друзів у мінівені «Toyota» та через п’ятнадцять хвилин привіз до крутої стежки, що тягнулася поміж глухих кам’яних стін, підіймаючись до затишного двоповерхового котеджу попід схилом гори.

Першого дня Левко, Сьома, Ян і Сатомі відпочивали, не вилазячи з ліжок. Ґрем схотів показати, що він герой, і після обіду подався до центру міста. Демонстраційна вилазка завершилася фіаско: на першому ж підйомі американець здався, і назад йому допомогли дійти двоє перуанців, що проходили повз. Така доля майже всіх, хто прилітає до Куско з низинної Ліми. Куско розташоване на висоті 3340 метрів над рівнем моря, значний перепад тиску викликає гірську хворобу, тому для адаптації практично завжди необхідно відлежатися два-три дні. Сьома й Левко, знаючи, як гори ставляться до новачків, навмисне відвели два дні на акліматизацію.

У четвер 26 липня друзі спромоглися вибратися на обід до піцерії та погуляти центром Куско. Ввечері вони почувалися достатньо добре, щоб на ранок наступного дня помандрувати до Саксайуамана й інших руїн, які нерівним кільцем оточують колишню столицю імперії інків.

Руїни простяглися неподалік «Samay Wasi Youth», одразу за північною околицею Куско. Втім, незважаючи на ілюзорну близькість, дістатися до Саксайуамана виявилося непросто. Древні споруди розкинулися на висоті 3700 метрів, приблизно на 400 метрів вище від центру Куско, і, попри те що на карті фортеця замалим не впирається в місто, підйом до початку древніх мурів став нелегким і тривалим.

Гірська хвороба, до якої Левко та компанія сяк-так адаптувалися, біля Саксайуамана підступила з новою силою. Що п’ять хвилин друзі зупинялися та присідали обабіч широких, подзьобаних часом кам’яних сходів, що нескінченним каскадом здіймалися до таємничих мурів. Кожен рух, навіть найменший, найнікчемніший порух рукою, віддавав пострілом у скронях. Ноги наливалися свинцем, серце тріпотіло, ганяючи жилами позбавлену кисню кров.

Утім, Саксайуаман був того вартий. Наблизившись, Сьома з Лео довго роздивлялися височенний мур. Семен водив по ньому руками, не вірячи власним очам: грандіозна кам’яна стіна мала таку кладку, що між окремими брилами годі було просунути аркуш паперу. Все достоту так, як описував Ґуннар.

27 липня друзі пройшли пішки майже двадцять кілометрів, піднявшись із 3360 до 3765 метрів над рівнем моря, відвідавши, крім Саксайуамана, ще три фортеці, декотрі з яких Лео і Семен бачили на фотографіях Ґуннара Іверса: К’енко (центр поклоніння богам родючості), Пука Пукара (військовий пост, який одночасно правив за склад провіанту) й Тамбомачай (купальні для інкських вельмож).

Поверталися назад до Куско вже в темряві.