Читать книгу Твердиня - Максим Кидрук - Страница 23

– Лео, вставай! – Сьома ввалився до кімнати Левка й безцеремонно стягнув із нього ковдру.

– У… – Лео відвернувся до стіни й згорнувся калачиком, намагаючись у такий спосіб протидіяти агресивному вторгненню.

Росіянин прилаштувався на край ліжка, поставив нетбук на коліна та смикнув товариша за ногу.

– Давай, давай, нема чого відлежуватись.

Українець поліз рукою під подушку й витягнув мобілку. Подивившись на час, ледь не загарчав.

– Сьома, ти орангутанг недоношений, мені в універ на першу дня.

– Зате мені на восьму тридцять, так що роздупляйся, маю тобі дещо показати.

Скрипнувши зубами, Левко сів і підібгав під себе ноги.

– Показуй бігом, – став терти очі.

– Дивися! – сяючи, Сьома повернув ноутбук до українця.

На екрані була фотографія із зображенням синього плавального матраца «INTEX».

– Ну і? – почухав скуйовджену голову Левко. – Це надувний матрац.

Сьома злегка наморщив ніс, демонструючи, що йому не подобається таке формулювання.

– Не зовсім.

– Ти хочеш сказати, що це заморожена відбивна з мамонта?

– Це надувний пліт! – росіянин аж попискував від гордощів.

– Чува-а-ак… – вирячився Левко, думаючи вщипнути себе, щоб упевнитися, що не спить. Семен не може бути таким шибанутим.

– Ця геніальна ідея прийшла мені перед світанком.

«Геніальна?!!»

– Чувак, – повторив українець, – я або ще сплю, або ти довбонувся.

– Лео, ми візьмемо їх із собою, а потім, повернувшись із походу в джунглі, надуємо та спустимось на них до хатини Тора Сандерса чи, якщо пощастить, до Пуерто-Мальдонадо.

Ключовим в останньому реченні було словосполучення «якщо пощастить».

Левкові очі полізли на лоба.

– Ти хочеш проплисти 300 км по Ріо-де-лас-П’єдрас на НАДУВНИХ МАТРАЦАХ?!

– На надувних плотах, – уперто гнув своє Сьома. – Нормальок, я все порахував: ця модель витримує на плаву 200 кг (достатньо придбати дві штуки), візьмемо із собою мотузки й кілька мотків будівельного скотчу, закріпимо спорядження та рюкзаки на плотах, насамкінець виріжемо довгі жердини, щоб можна було керувати, й уперед – аж до Пуерто-Мальдонадо!

– Ти сьогодні спати лягав? – глянув Левко на приятеля.

– Це вороже запитання, – блимнув почервонілими очиськами Сьома.

Українець замислився.

– Гаразд, ідея непогана. Але чому не купити справжній надувний пліт? Це ж матраци для відпочинку в басейнах!

– По-перше, не в басейнах, а на морі, а по-друге, – росіянин поклацав по клавіатурі й показав іншу фотографію, із зображенням, як висловився Левко, справжнього плота, – ось твій пліт, друже.

На екрані з’явився човен «INTEX Excursion 5 Set», розрахований на п’ять осіб.

– Солідний, – випнув підборіддя Лео.

– Певна річ, що солідний. У похідному стані він важить 26,5 кг.

– Скільки?!

– Двадцять сім кілограмів. Ось, – Сьома тицьнув пальцем у рядок у списку параметрів, де було зазначено загальну вагу човна. – Ми, звісно, можемо його купити, він коштує навіть дешевше, ніж я припускав, 1500 крон, але хто тягнутиме його на собі? Ти? Ґрем? Не думаю. Це, вважай, ще один зайвий рюкзак. Якщо ми візьмемо із собою 26,5 кг вівсянки, то проживемо в джунглях півроку. Крім того, нам очі полопають, поки ми його надуємо.

– А скільки важить той матрац? – сконфужено поцікавився Левко.

– Пліт, а не матрац. Та мені до вподоби хід твоїх думок, Лео, – росіянин переможно всміхнувся. – 2,3 кг – трошки більше, ніж мій нетбук. І коштує якихось 199 шведських крон. Хіба не пісня?

– Це буде небезпечно, – уявляючи спуск тропічною річкою, супився українець.

– Це буде весело, – поплескав його по плечі Сьома. – Все, я пішов збиратися.