Читать книгу Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi - Марія Конопницька - Страница 13

Був білісінький день, і вже сонце почало проникати крізь кущі, коли Підземок раптом прокинувся і, сівши, став пильно прислухатися. Йому здалося, що якийсь звук розбудив його. Слухав, не знаючи добре, чи це сон, чи не сон, бо ж довкола нічого не було видно. Але в повітрі справді бринів якийсь звук: спочатку як дзижчання мух, потім як гра комарів, нарешті, наче капела бджіл, коли рій тікає на луки.

Аж із тих звуків випливла якась дивна пісенька – не голосна й не тиха, не пташина, але й не людська, не смутна й не весела, а така хвилююча, що хоч смійся і плач одночасно.

Підземок слухав все уважніше. Він любив усяку музику і, зміркувавши, звідки лунає той голос, встав і пішов просто на нього.

За хвилину вийшов з кущів на лісову галявину, оточену густим бором. Над галявинкою здіймалася тоненька смужка диму з невеликого вогнища, на якому варилось щось у казанку і смачно пахло.

Підземок понюхав і хотів було підійти ближче, бо ж він був надзвичайно ласий до всякої їжі. Коли раптом собака, бігаючи туди й сюди, почав гарчати і погавкувати. На гавкіт відразу підвівся циган, що лежав коло вогнища, грав на дримбі і, тримаючи на плечі прив’язану на ланцюжку мавпочку, вчив її стрибати. Він пильно й уважно огледівся довкола. Однак нічого підозрілого не побачив. Відчуваючи якусь відразу до зустрічі з людьми після вранішньої пригоди з жінкою, Підземок присів за кущем тернини і чекав, що буде далі.

Циган ліг біля вогнища і заново почав урок із мавпочкою. То запищить на дримбі, то ланцюжком смикне, а біднолашна мавпочка скаче то вліво, то вправо, але так незграбно і так важко, що циган раз по раз мусив підганяти її штовханцем. «Бідне звірятко!» – подумав, дивлячись на це, добросердий Підземок і визирнув трохи з-за куща.

Глянув – і раптом став, як укопаний! Адже це Кошалек-Опалек власною персоною скаче під звуки циганської сопілки, а не мавпочка!

Безмірний жаль і подив пройняли серце Підземка. Він підійшов до вогнища і вигукнув:

– Це ти, вчений мужу? Чи, може, мене очі зраджують?

Кошалек-Опалек також упізнав Підземка й гукнув:

– Рятуй, брате Підземку, заради Бога!

Тут вони як кинуться один одному в обійми, як почнуть щиро цілуватися!

Циган роззявив рота, аж дримбу випустив, сам собі не вірячи, протирає очі.

– Що воно за нечиста сила? – думає. – Мавпи чи не мавпи? Тьху, щезни, бідо! Та вони говорять, як люди!

Спочатку його охопив жах, так що він ледве не випустив з рук ланцюжка. Але раптом в голову йому прийшла нова думка. Зірвавши швидко капелюха з голови, накрив їх обох разом і, прив’язавши на ланцюжок ще й Підземка, весело вишкірив зуби.

– Отепер, – каже, – добрий гріш зможу заробити на ярмарку. Та що там гріш! Сріблом, золотом будуть мені платити за таке видовище. Мавпи, що плачуть, говорять і цілуються, як люди! Таке трапляється раз на тисячу років, а то й на більше!

Затим циган, швидко посьорбавши юшки, що варилась у казанку, засипав вогнище попелом і, тримаючи на одному плечі Кошалека-Опалека, а на другому Підземка, вирушив до містечка.

Гірко зажурився Кошалек-Опалек, збагнувши, які поневіряння чекають на нього. Адже він мусить кривлятись на ярмарку, як мавпа…

Але Підземок злегка штовхнув його і шепнув:

– Не журись, учений мужу! Ще не все пропало.

– Ох, брате! – застогнав Кошалек-Опалек. – Що буде з моєю славою? Нема в мене книги!

– А що з нею сталося?!

– Пропала.

– А перо?

– Зламалось!

– А чорнильниця?

– Розбита!

– Гм… – засмутився Підземок. – Та й насправді, що робити з твоєю ученістю, коли не маєш ані книги, ані пера, ані чорнильниці. Але знаєш, що я тобі скажу? Рятуймося з цієї халепи не як мудреці, а як звичайні простаки, а це зло ще вийде нам на користь…

Тут він замовк, бо на дорозі почулись численні і щораз ближчі голоси.

То був циганський табір, який також їхав на ярмарок до містечка: обдерті і засмаглі циганки несли на спинах дітей у хустках, старі циганки з люльками в зубах, чоловіки з казанками на палицях і малі напівголі дітлахи з кучерявим волоссям і з хитрим поглядом.

Циган, що ніс Кошалека-Опалека і Підземка, приєднався до них, і так усі юрмою йшли далі.

Цигани – як цигани. Одні по дорозі ворожили, інші хапали, що їм під руку трапилось: хустки з тинів, курей із сідал, гусей з лук, полотна, що білились, і навіть сир, який сушився на сонці під стріхами. Це не важко їм давалось, бо люди пішли на ярмарок, а хати стояли порожні. Багато речей тоді пропало по селах.

Дійшовши під містечко, вся ця зграя відразу розсипалася по бічних вуличках, одні вправо, інші вліво, і кожне своєю дорогою прокрадалося до базарної площі.

Ярмарок був у повному розпалі.

Днина була погідна, людей – сила-силенна. Коні, вози, худоба займали широку розлогу площу. Чоловіки обступили ятки з чобітьми і шапками, а жінки торгували горщики і миски, дівчата вибирали стрічки і намисто, діти гралися глиняними півниками, гризли пряники, тримаючись за мамині спідниці.

З кошиків, з возів витягали шиї гуси й качки, всюди рух, тиснява, кудкудакання, ґелґотання, гамір найрізноманітніших голосів.

Однак найбільша тиснява була перед будою, при дверях якої стояв циган. Стояв, узявшись у боки, і на повні груди, скільки мав сили, кричав:

– Гей, люди, люди, чудеса в цій буді! Хто має очі дивитись, а вуха слухати, ще й гроші платити! Ось дві мавпочки, привезені на возі просто з місяця! Циганське слово честі! Просто з місяця! Води не п’ють, горщиків не б’ють, як люди, співають і добре ся мають! Гей, люди, люди! Чудеса в цій буді!

Люди кидали мідяки, пхаючись до буди, де вчений Кошалек-Опалек мав бити у бубон, а Підземок – грати на сопілці.

В міру того, як коло буди зростав натовп, цигани почали шмигати поміж возами, крадучи то кожух, то хустку, а там – грудку масла, яйця або курку.

Крім Підземка, ніхто цього не бачив, усі стояли, витріщившись на буду, де мали показувати чудеса.

Коли, нарешті, Кошалек-Опалек відбарабанив своє, чим усі були безмежно здивовані, Підземок узяв сопілку, але замість заграти на ній, заспівав:

Люди переглянулись між собою: що воно значить? А той ніби нічого й не сталося, співає далі:

Аж раптом глянув один чоловік на свій віз – а кожуха вже нема! Глянув другий – а там щойно куплених чобіт нема! Не встиг і опам’ятатись, як між жінками зчинився гвалт, бо в старостихи пропала квітчаста хустка! Як кинуться люди до цієї буди! Набили цигана так, що той і шнурок, і ланцюжок випустив з рук, та весь циганський табір вигнали геть з міста.

Підземок і Кошалек-Опалек під час цієї колотнечі зникли, наче їх вітром змело.