Читать книгу Про краснолюдків та сирітку Марисю = O krasnoludkach i sierotce Marysi - Марія Конопницька - Страница 17

Чи голубка це воркує,

Тужно так і так даремне,

Чи то плаче соловейко

По весні, що вже не верне?

Чи то пуща так сумує,

Чорна пуща стогне глухо,

Віє вітер в чистім полі,

Плаче-виє завірюха?

То не плаче соловейко,

То не пуща так зітхає,

То ридає сиротина,

Бо матусенька вмирає…

Хто сирітку ту пригорне?

Хто дасть їсти їй щоднини,

Сльози витре з очей синіх

У нерідної дитини?

У колисці колихалась

З золотистої вербиці,

Тепер в запічку положать

Чи на чорній на землиці.

То ж матусенька бувало

Пісеньками зі сну будить,

Тепер злими голосами

Вже покличуть чужі люди.

Білим хлібом, добрим медом

Годувала, як пташину, —

Гіркий хліб сирітський буде!

Нужда, голод ждуть дитину.

Із тонкого полотенця

Сорочки були пошиті,

А тепер їй доведеться

Пасти гуси у лахмітті!

Гасне сонце за горами,

Стали й зорі погасати,

Мати вмерла у дитинки,

В сиру землю пішла мати.