Читать книгу Прокляте небо - Наталія Довгопол - Страница 10

Євка вперше була в Кальопиній хаті, хоча стільки разів проходила повз її двір. Дівчину поклали животом донизу на стіл, підстеливши чистий рантух.

Сестри принесли сорочку, дали напитися води.

– Усе, ідіть далі святкувати! Я сама розберуся, – скомандувала Кальопа, виганяючи з хати жінок і дівчат.

Вона зняла просяклу кров’ю сорочку та заходилася промивати рани.

– Не бійся. Я трохи знаюся на травах. Скоро не болітиме.

– Та я і не боюсь, – тихенько відповіла Євка.

Невже ця горда жінка, від одного вигляду якої в Євки завше дрижали коліна, і справді сама взялася за її лікування? Вона співала їй і навіть посміла забрати з-під самісінького панського носа… Чому ж Євка раніше остерігалася знахарки? Можливо, тому, що таємно завжди хотіла бути, як вона?

– А ти, як кластимеш свої трави, розказуй, що робиш, – раптом осміліла дівчина. – То і я знатиму наступного разу, як себе вилікувати.

– Ач яка! – плеснула руками по колінах тітка, хитрувато мружачись. – То ти ще не раз збираєшся скуштувати батога? Більше про таке навіть не думай! Добре, що Богдан, той пахолок, упівсили бив. А якби на повну? То б уже й не жива була.

– Тітко Кальопо, – підвелася на ліктях Євка. – А чого всі на мене так дивилися? Наче вперше бачили.

– Ну, то може, і вперше. Усі чекали, що ти почнеш звинувачувати інших, розплачешся чи почнеш просити милості в господаря.

– Не знаю, – знизала плечима Євка. – А що б змінилося, якби я просила пощадити?

Тітка Кальопа похитала головою.

– Отож нічого. То навіщо марно витрачати сили та ще й принижуватися перед цими панами. Якщо схочу, зможу й ввечері поплакати, коли вже ніхто не побачить.

Жінка лише посміхнулася своєю загадковою посмішкою.

– Випий, – сказала вона, підносячи теплий відвар.

Пахло мелісою та ще чимось незнайомим.

– Поспи зараз. Пам’ятаєш, що до завтра маєш уже бути на ногах? Ти ж не з тих, хто так просто здається ворогу?

– Я просто не хочу ні з ким ворогувати, – відповіла Євка, позіхаючи. – Хіба так не можна жити, не ворогуючи?

Зранку прокидатися було важко. Ще важче виявилося поворушитися.

Кальопа поралася поруч. Вона налила настояних трав, відкраяла шматок паляниці й внесла з погребу кавалок масла та пару огірків.

– Чим багаті, – простягнула Євці їжу вона.

Євка вдихнула прянощі, неспішно відпиваючи з кухля, і одразу скривилася, схопившись за груди.

– Не знаю, чи зможу з’їсти бодай крайку. Мені навіть ковтати боляче, – зізналася вона у відповідь на питальний погляд Кальопи.

– Побіжу до сусідки, попрошу для тебе молока…

– Немає часу, – похитала головою дівчина. – Уже розвиднюється. Не переймайся, тітко Кальопо, мене в палаці нагодують.

Євка спробувала підвестися на ноги, але ноги не тримали. Зойкнувши, вона ледь втримала рівновагу.

– Твоя сестра занесла одяг і взуття. Поможу вдягнутися, – заходилася біля Євки Кальопа.

Тепер Євка могла розглядати жінку, не криючись. Вона була молодою й проворною, пишною та гарно складеною. Її красиве обличчя супилося, коли Євка знову зойкала від болю, і вдоволено всміхалося, коли дівчині вдавалося щось зробити без сторонньої помочі. Перевдягаючи дівчину у свіжу сорочку й корсетку, вона пестила Євку по голові, заспокоюючи й тихенько нашіптуючи, що незабаром усе загоїться.

– Чому в тебе таке дивне ім’я? – нарешті наважилася запитати Євка, затягуючи пояс. – Ні в кого в селі такого немає, усі кажуть, що воно незвичайне.

– Дяк був напідпитку, коли хрестив мене, – відказала молодиця, ніби відмахуючись. – Та ще й мама якусь копійку недоплатила, то він тицьнув пальцем у календар і знайшов це ім’я – Калліопа. Знала б ти, як я не любила це ймення в дитинстві! А потім один мандрівний студент розповів мені, що була така свята мучениця. Вона була дуже доброю та дуже красивою.

– Як ти? – підморгнула Євка, силкуючись посміхнутися.

– Та де, Дунько! Гарнішою! А ще свята Калліопа сповідувала нашу віру. Тож вороги церкви християнської знайшли її та побили, відрізали їй груди, але Янгол Божий зцілив її.

– А потім?

– Потім її знову мучили: підпалювали смолоскипами, сипали сіль на рани, терли їх щіткою і, зрештою, відрубали голову.

– Ого, то мені пощастило, що були лише канчуки…

– Ну і, зрештою, вона стала грецькою святою. Навіть не знаю, де той дяк її ймення вичитав. Та все життя мене називають просто Кальопою.

Живі сірі очі Кальопи, обрамлені пучком довжелезних чорних вій, на мить спохмурніли, але Євка вивела її з задуми:

– А знаєш, як мене називають у палаці?

– Та як же?

– Євкою.

– Гарно. Я тебе теж так називатиму, хочеш?

– Хочу.