Читать книгу Прокляте небо - Наталія Довгопол - Страница 17

Пани обідають довго. Євка ж миттю проковтнула тарілку борщу, що їй налили на кухні, і вже чекала в саду, підперши правим боком берізку й розглядаючи статую оголеної жінки на альтанці.

Хоча, по правді, Євка нікого не чекала. Вона поринула у свої мрії, і їй було чудово наодинці з собою. Уявляла, як то – жити в Києві, чи десь далі, у Варшаві або Римі. Вона б тоді спала вдосталь, потім вставала, вбиралася в кращу сукню, жупан і підбиту хутром делію, оздоблену блискучими ґудзиками, і йшла гуляти в місто. Кажуть, у місті так багато людей, що всіх навіть і не знаєш, а серед маєтків і садиб можна загубитися.

Учитель підійшов непомітно. Він став обабіч неї, схрестивши долоні на животі.

– Про що так замріялася? – зненацька вивів Євку із задуми Орест, повертаючи в цей світ.

– Та… ні про що, – знітилася Євка, відлипаючи від дерева й схиляючи голову в поклоні.

– Я взяв тебе на уроки, бо ти здібна в математиці. Але це означає, що ти мусиш досконало вивчати все, що я даю. Ти ж зовсім не стараєшся вчити латину.

– Ця латина… зовсім не лізе мені в голову. Ну навіщо мені знати Homo homini lupus est?[8] Хіба хоч із кимось я так розмовлятиму?

– Тобі необхідно прочитати так багато книг, як же ти зможеш їх зрозуміти без латини? Математика, натурфілософія, астрономія… Ця статуя… здається, вона тобі подобається?

– Так, вона така… бездоганна.

– Ідеальна, як сказала б ти латиною, якби добре вчилася. Це давньоримська богиня краси Венера. На її честь ми звемо планету, що першою сходить і останньою заходить на небосхилі.

– Венера… гарне ім’я, – замріяно підняла голову Євка, роздивляючись витончені руки й білосніжні мармурові стегна.

Орест якось дивно подивився на дівчину, звужуючи очі, ніби оцінюючи. Потім провів рукою по своєму видовженому голеному підборіддю та сам до себе посміхнувся. Євка того не зауважила. Вона вже уявляла пана вчителя в образі давнього римлянина, що з високого постаменту цитує Цицерона серед захопленого натовпу в білих одежах. А десь там, неподалік, біля підмурку, вона бачила й себе.