Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 17

У охочих потрапити до моря з Тбілісі є два шляхи. Центральною дорогою через Горі й Кутаїсі, а звідти – навпростець до пляжів, хачапурі по-аджарськи та інших насолод, які обіцяє велике портове місто Батумі; або ж окружною дорогою – повз печерне місто Вардзію, через Месхетію, перевал Годердзі й ущелину Мачахела, де раніше виробляли знамениті кавказькі рушниці з восьмигранним стволом.

Мандрівникові, який обрав малонаїжджений маршрут, слід запитати дорогу в напрямку селища Тцкнеті та рухатися далі в бік містечка Цалка й озера Паравані.

Я проїхав повз кладовище Ваке, на якому мріють бути поховані всі жителі тбіліських районів Ваке, Вера і Сабуртало. Це затишний старовинний цвинтар із безліччю мальовничих надгробків.

Виїхавши з міста, я подався на південний захід серпантином, що повільно набирав висоту. Невисокі гори, звідки відкривається панорама на Тбілісі та його околиці, поросли сосновими лісами – до цих прохолодних місць городяни тікають від літньої спеки.

Деякі тбілісці не покидають передмістя Тцкнеті до середини вересня, коли в тутешніх школах починається навчальний сезон.

Далі шлях пролягає через Нижню Грузію – загалом, малоцікаве місце, одна з небагатьох пам’яток якого – селище Накалакарі поблизу містечка Дманісі, де на початку 90-х археологи знайшли рештки людини, яка претендує на титул «першої людини в Європі». Ця знахідка дала привід грузинам заявити про свою першість не тільки у виробництві вина, а також і в постанні самої людської цивілізації.

Дорогу до містечка Дманісі вам вкаже перший стрічний грузинський поліціянт, навіть якщо ви не проситимете його про це. Кожен грузин – патріот свого краю, і якщо мешканці Нижньої Грузії не мають стількох приводів для самомилування, як, наприклад, свани, вони не будуть менш наполегливими, демонструючи об’єкти своєї гордості. Утім, за відсутності інших визначних пам’яток, місце поховання першого homo georgicus не входило в мій маршрут.

Після першого крутого підйому проїжджаю село Орбеті, яке колись мало російську назву Приют, де й досі живе чимало людей, які носять слов’янські прізвища.

Далі по дорозі пролягає Манглісі – містечко, що межує із заповідником, розміри якого нагадують, скоріше, великий парк.

Для тих, хто подорожує на автомобілі, перша ділянка шляху займе не більше двох годин, і, виїхавши з Тбілісі рано-вранці, можна поснідати вже в Цалка – місті, колись населеному греками.

Я ж, пересуваючись на велосипеді, до кінця першого дня подолав лише половину шляху і зупинився на ніч поблизу заповідника, де влаштував перший бівуак.