Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 19

Чоловік, який зустрів мене в місті Цалка, був другом одного з моїх давніх приятелів. Попереджений про можливий візит, він чекав на гостя ще з вечора.

«Друг твого друга» в Грузії автоматично означає, що під час зустрічі з людиною, яку бачиш уперше, тобі доведеться боротися за свою незалежність у питанні «пити чи не пити?», а також у виборі місця ночівлі.

Гостинний хазяїн зробить усе можливе, щоб ви не змогли виїхати з його будинку наступного дня і змушені були залишитися як мінімум до післязавтра. До того ж сила тяжіння стає вдвічі інтенсивнішою, якщо ваш візаві – сван або імеретинець. Чоловік, який зустрів мене, був сваном.

Після сперечань щодо того, чи мав я право зупинятись деінде, крім як у нього («Ти ж друг Тато, а Тато мені брат, дзмао-каци, панімаєшь?»), і з’ясування причин, що змусили мене ночувати в лісі, ми вирушили снідати.

У цьому містечку мандрівників зустрічають вивіски, що нагадують про грецьке минуле. Серед тутешніх назв поки що немає аргонавтів і золотого руна – кліше, які активно експлуатують мешканці узбережжя, – зате є ресторан «Пантеон», який намагається (втім, не надто успішно) конкурувати зі звичайною їдальнею для водіїв – найкращою корчмою на цій ділянці дороги.

На годиннику була одинадцята ранку, але в Грузії годинники ніколи не визначають час і не спонукають на рішення, даючи, скоріше, орієнтир, або ж привід для дискусії.

Це не манірна Європа, де пити починають за будильником і кожен очікує офіційного кінця робочого дня, щоб підняти забрало, розкрити обійми і приєднатися до гурту друзів, які вже визирають його за стійкою бару.

– А випити чогось міцнішого? Ви ж у Цалка! – усміхається жінка, приймаючи замовлення.

Грузія – це не місце для снобів, акуратистів і людей, підпорядкованих режиму. Грузія – це країна чоловіків у найкращому й найгіршому розумінні цього слова.

Якщо так сталося, що ви втомилися або вже категорично більше не можете пити, – єдине, що може врятувати вашу печінку, – велосипед.

До подорожніх на велосипедах тут ставляться із симпатією, але трохи підозріло. Побачивши велосипед, який сяє всіма начищеними до блиску деталями, грузини прагнуть сфотографуватися з його власником, але вино пропонують уже не так наполегливо.

– Може, таки пива? – Жінка за шинквасом дивиться на мене майже з благанням.

– Грушевий лимонад, – одповідаю я, і шинкарка відступає.