Читать книгу Краями Грузії. У пошуках скарбу країни вовків - Олексій Бобровников - Страница 5

Не знаю, що це – інша концентрація кисню в повітрі, інша формула води? Хмари, які зависли над горами, виглядають твердішими, ніж зазвичай. Чи річ у контрастності?

У Тбілісі твердо стелять хмари. Отже, тут буде м’яко спати?

Забравши паспорт із рук дуже некрасивої, але шляхетної грузинки з теплими очима, я пішов по валізи.

«Tbilisi. The city that loves you», – сповіщає напис на розсувних дверях аеропорту, до яких я штовхаю навантажений речами візок.

Двері відчинилися перед носом.

Переді мною стоїть друг.

– Я повернувся, – кажу йому.

Я не кажу «приїхав».

І так зрозуміло.

Колись, щасливий і безтурботний, я приїжджав до Тбілісі, щоб поділитися цими відчуттями з тими, кого люблю.

Цього разу я повернувся порожнім: ані людей, ані зобов’язань; у мене навіть немає зворотного квитка. Я не знаю, коли назад. Чесно кажучи, навіть не впевнений, чи треба назад узагалі.

– Як ти? – запитує друг.

Щоб відповісти комусь на запитання «Як ти?», слід спершу поставити його собі самому. Поставити і не боятися почути відповідь. Виходячи з магазину й поповнивши рахунок грузинського телефону, я отримав її.

«Як ти?» – повторив, звертаючись до самого себе.

«Неначе відкрив очі – і вдома», – відповів внутрішній голос.