Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 26

Вітер розвіє дим, як пісні берегинь.

Все відлітає з ним, біліють тільки сніги.

Холод у шибку вікна б’ється, мов дідько злий…

Діво моя неземна, зорі свої закрий.

У золотих садах квіти покриє сніг.

Спить в голубих очах мрія нових доріг.

Лагідно в небеса сон принесе вітровій.

Діво моя неземна, зорі свої закрий.

Білить світи зима. Не прокидайся, спи.

Морок, як той відьмак, ніч на землі зробив.

Спи, хай прийде у снах спокій і день новий.

Діво моя неземна, зорі свої закрий.

Спи, діво неземна, спокійно спи.

Згубилася весна на терені доби.

У світі ти одна, на всіх земних не схожа.

Спи, діво неземна, я на сторожі.