Читать книгу Щоденник чоловiка на межi сторiч - Олексій Кононенко - Страница 28

Ми з тобою у клітках неволі… чи волі?

Наші змучені душі безпомічні й голі.

Голі так, що пульсують серця беззахисні.

А за ґратами – вир життєдайного кисню.

Коли ставили кліті, хіба могли знати,

що зустрінуться душі і будуть кохати?

Наші душі… неначе їх зводило Небо…

Щоб розрушити кліті – що класти на требу?

Як вхопити ковток того Божого трунку

Для єдиної миті, одного цілунку?

Наші душі волають у клітках-примарах.

Поцілунок – рятунок чи обрана кара?