Читать книгу Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід - Стівен Р. Кові - Страница 21

Задовольняти потреби дуже важливо, але не менш важливо те, якою мірою ми готові задовольняти їх. Наша здатність будувати якісне життя залежить від того, якою мірою ми готові узгоджувати свої дії з зовнішньою реальністю, шукаючи способів задовольнити свої потреби.

Чи зможете ви просто зараз заплющити очі й показати на північ? На семінарах ми просимо наших слухачів це зробити, і вони дуже дивуються, коли розплющують очі й бачать поряд людей, які вказують у всіх можливих напрямках. Якщо ви перебуваєте вдома, вам буде легко знайти північ, адже у власному помешканні ви добре орієнтуєтеся. Але якщо ви далеко від дому і поблизу немає знайомих орієнтирів, то завдання виконати буде далеко не так просто.

Чи важливо нам знати, де «справжня північ»? Більшість людей відповідає: так. Якщо ми летітимемо з Сан-Франциско й відхилимося від курсу всього на один градус, то замість Єрусалима потрапимо в Москву.

Що таке «північ»? Чи можна її визначити на основі чиїхось суджень? Чи шляхом голосування? Чи може вона стати предметом демократичного процесу? Ні, тому що «північ» – це незалежна від нас реальність.

Напрям на «справжню північ» реальний, і завдяки цьому ми розуміємо, де перебуваємо, куди маємо йти і як туди добиратися. Без компасу, чи зір, чи точних відомостей про місце нашого перебування нам може бути важко визначити цей напрям, але він завжди є.

Так само як у фізичному світі реальний напрям на «справжню північ», у світі персональної ефективності й людських взаємодій реальні позачасові закони причини й наслідку. Колективна вікова мудрість відкриває ці закони, повторюючи їх вустами по-справжньому величних особистостей і суспільств. Пам’ятаючи про це, ми б хотіли дослідити, який цей напрям на «справжню північ» у вимірі людського життя, як можна створити внутрішній компас, із яким можна буде звіряти своє життя. Додамо тільки, що, використовуючи метафору напряму «точно на північ», ми не розрізняємо технічні терміни «справжня північ», «магнітна північ» і «північ координатної сітки».

Що не є принципи

Починаючи розмову про принципи, важливо визначити, про що в ній ітиметься, а про що ні.

Ми не говоритимемо про цінності. Багато хто вважає: якщо ми щось цінуємо, то, досягнувши його, ми покращимо якість свого життя. Ми думаємо: «Я стану щасливішим і задоволеним, коли зароблю багато грошей… коли мій талант оцінять… коли я куплю дорогий будинок і круту машину… коли здобуду престижний диплом».

Але зосередженість на цінностях – одна з найважливіших ілюзій тайм-менеджменту. Це наповнення без упаковування. Це спонукає нас передбачати успіх, ставити цілі, лізти по драбинах, не розуміючи, що тільки реальність напрямку «точно на північ» дає ту опору, завдяки якій наші зусилля будуть ефективні. Це, по суті, твердження: «“найважливіші речі” – це твої пріоритети. Визначай, що ти цінуєш, і досягай його ефективно». Такий підхід може породити гординю: уявлення, що ми самі собі закон, бачення інших людей як ресурсу, що допомагає нам здійснити наші плани.

Цінності не змінять якісно нашого життя – хіба тільки нашою цінністю стануть принципи. Найважливіше в тайм-менеджменті четвертого покоління – смиренно зрозуміти, що є «найважливіші речі», що не залежать від наших цінностей. Якість нашого життя залежить від того, якою мірою ми готові визнати ці «найважливіші речі» власними «найважливішими речами» і знайти в собі сили справді поставити їх на перше місце у своєму житті. Смирення потрібне ще й для того, щоб зрозуміти: якість життя – це не про «мене», це про «нас», бо ми живемо у взаємозалежній реальності можливостей і потенціалу, що його можна реалізувати тільки у взаємодії з іншими, взаємодії справжній і синергійній.

Жоден намір, навіть жодна робота на світі, якщо вона не спирається на правильні принципи, не дасть результатів, здатних якісно змінити життя. Мріяти – мало. Ставити цілі, дертися вгору драбинами – мало. Цінувати – мало. Треба, щоб зусилля спиралися на практичну реальність, яка дає результати. Тільки тоді можна мріяти, ставити цілі й працювати, щоб упевнено досягати їх.

Ми не даємо практичних порад. Коли нам важко, ми шукаємо розради в практичних рекомендаціях: конкретних, визначених порадах, як робити конкретні речі. Зосереджуємося на методах, а не результатах. «Скажи мені, що робити. Покроково». У якійсь конкретній ситуації ми можемо досягти позитивних результатів, але коли спробуємо застосувати цю саму практику в іншій ситуації, то виявимо, що хитрість більше не спрацьовує. А коли потрапляємо в ситуацію, щодо якої не отримали практичних рекомендацій, то часто губимося й не розуміємо, що робити.

Арнолд Тойнбі, великий історик, сказав, що всю історію можна переписати за простою формулою: виклик – відповідь. Виклик формується оточенням, а потім особистість, інституція, суспільство відповідають на нього. Далі виникає наступний виклик і ще одна відповідь. Ця формула безкінечно повторюється.

Проблема в тому, що ці відповіді перетворюються на кодекс. Зацементовуються. Стають частиною нашого мислення і нашої діяльності. Це можуть бути вдалі процедури, вдалі практики. Але коли ми стикаємося з новими викликами, старі відповіді більше не спрацьовують. Вони стають застарілими. І ми опиняємося в прерії, усе ще намагаючись рухатися згідно з картою автомобільних доріг.

Сила принципів у тому, що це універсальні, позачасові істини. Якщо ми їх розуміємо і базуємо на них своє життя, то дістаємо здатність швидко пристосуватися. Ми зможемо застосувати ці принципи будь-де. Навчаючи дітей принципів, а не практик або навчаючи їх принципів понад практикою, ми краще готуємо їх до розв’язання проблем, які чекають на них у майбутньому і про які ми не знаємо. Зрозуміти, як застосовувати принцип, корисно в певний момент, але розуміти принцип означає ефективніше розв’язати проблему й здобути знання, необхідні для розв’язання тисяч проблем у майбутньому.

Ми не говоримо про релігію. Через те, що принципи пов’язані з сенсом і правдою, деякі люди схильні зіставляти наші слова про принципи з власним досвідом – позитивним чи негативним – спілкування з релігійними організаціями й теологією. Ми проводимо семінари в різних куточках світу, і нам доводилося чути, як люди схвалюють наше «відновлення християнської етики», або «нагадування про вчення Будди», або слова, що ми підштовхуємо їх «дуже близько до індуїстської філософії». Буває й таке, що люди відмовляються від подальшої співпраці з нами, бо відчувають «присмак релігії», а для них «релігія» пов’язана з інституціями і має не завжди позитивні конотації. А є люди, що запитують, чи не заперечує гуманістичних принципів наше вчення і чи не заперечує воно Бога взагалі.

Те, про що ми говоримо, – не релігія. Не йдеться про спасіння, життя після смерті або про джерело цих принципів. Ми справді вважаємо, що про це необхідно говорити з кожним. Але в цій книжці ми такі питання оминаємо. Не ставимо питання, чому існує напрям на «справжню північ», звідки він походить і чому встановився. Просто намагаємося розібратися з фактом, що він є і впливає на якість нашого життя. Визнаємо, що свідчення про принципи часто походять зі священних текстів усіх великих релігій, утім про деякі їхні аспекти писали й говорили філософи, науковці, королі, селяни і святі в усі часи історії людства.

У різних системах цінностей ці принципи можуть по-різному називатися. Поет Ралф Волдо Емерсон казав про принцип доброзичливості: «Бо всі ці речі походять від одного духу, що має різні імена – любов, справедливість, стриманість, – у різних своїх проявах, так як океан по-різному нарікають на кожному березі, що його він омиває».[12] Фундаментальні принципи існують і шануються – хай навіть іноді під різними іменами – у всіх великих цивілізаціях, у всі часи.

Отже, ми не говоримо про цінності, релігію і не даємо практичних порад. Натомість ми говоримо про реалії «справжньої півночі», від яких залежить якість життя. Ці принципи спираються на справи, що в довгостроковій перспективі дають щастя і покращують якість життя. Це, зокрема, принципи служіння і взаємності. Вони пов’язані з процесами зростання й обміну та охоплюють закони, завдяки яким відбувається задоволення базових людських потреб і розкриття здібностей.

У дальших розділах ми поговоримо про кілька принципів, без яких неможливо покращити якість життя. Але ми не ставимо собі за мету розкрити всі принципи. Скорше хочемо показати, як ефективний такий підхід – намагатися жити відповідно до позачасових і потужних принципів.

Що є принципи: закон ферми

Щоб зрозуміти, як ці зовнішні принципи керують нашим життям, варто розглянути «закон ферми». Очевидно і зрозуміло, що в землеробстві природні закони та принципи впливають на роботу і визначають, чи гарним буде врожай. Але коли йдеться про соціальну й корпоративну культуру, ми чомусь думаємо, що можемо знехтувати природними процесами, обдурити систему й вийти сухими з води, ба навіть переможцями. Є багато фактів, які свідчать на користь цього припущення.

Наприклад, бувало таке, що ви в роки навчання виїжджали на заучуванні? Цілий семестр прогулювали, а напередодні іспиту засідали за підручники й намагалися запхати собі в голову всю інформацію, яку мали осягнути протягом кількох місяців?

Стівен. Соромно зізнатися, але в середній школі я здобував гарні оцінки завдяки заучуванню в останню ніч, та ще й думав, що я збіса розумний. Я розкусив систему, зрозумів, чого від мене хочуть учителі. «За що ставить оцінки ця вчителька? За присутність на лекціях із розумним виразом обличчя? Ну що ж, тоді підручників я й не читатиму. А цей учитель? За читання художніх творів? Гаразд, я прочитаю короткий зміст в інтернеті». Я хотів мати гарні оцінки, але волів не напружуватися.

А от коли я вступив у виш, усе змінилося докорінно. Перші три місяці я довбав програми попередніх чотирьох шкільних років, які я заучував-складав-забував. А тоді опинився в лікарні з виразковим колітом. Я намагався наздогнати природний процес і зрозумів, що в довгостроковій перспективі зробити це неможливо. Мені знадобилося кілька років, щоб компенсувати власну дурість, через яку я вліз у систему цінностей, ніяк не пов’язану з принципами.

Можете собі уявити, щоб на фермі щось робилося в останню ніч? Можете уявити, щоб навесні забули посіяти, усе літо забували полоти, восени – ретельно збирати й готувати землю до наступного посіву? Щоб забували орати, сіяти зерно, поливати, обробляти – а потім сподівалися отримати багатий і щедрий урожай за одну ніч?

У природній системі, як, наприклад, на фермі, практика «догнати в останній день» не спрацьовує. У цьому фундаментальна відмінність між соціальною та природною системою. Соціальна система спирається на цінності; природна – на принципи. У короткій перспективі в соціальній системі практика «догнати в останній день» може спрацювати. Технологія «швидких рішень» може дати бажані результати.

Але в довгостроковій перспективі «закон ферми» актуальний для будь-якої сфери нашого життя. Як багато людей шкодують, що під час навчання затовкували матеріал в останню ніч перед іспитом! Вони отримали дипломи, але не здобули освіти. Ми раптом усвідомлюємо, що здобути успіх у соціальній системі навчального закладу – це зовсім не те саме, що успішно розвивати свій мозок: уміння мислити аналітично, творчо, на високих рівнях абстракції, уміння спілкуватися усно й письмово, переступати через кордони, підніматися понад усталені практики й розв’язувати проблеми по-новому краще.

А що ж із характером? Чи зможете ви за один день раптом стати цілісною, сміливою, спочутливою людиною? А здоров’я? Чи зможете ви перекреслити роки поїдання чипсів, шоколадних тортів і сидіння на дивані, за одну ніч підготувавшись у спортзалі до марафону?

Як щодо шлюбу? Підкоряти його законові ферми чи законові школи? Це залежить від того, скільки ви плануєте, щоб він протривав. Нерідко трапляється таке, що, вступаючи в шлюб, люди не бажають змінювати способу свого життя. Вони перетворюються на одружених нежонатих. Не вважають за потрібне пророщувати зерна спільних поглядів, віддачі, турботи, ніжності, поваги, і ще дивуються, чому на їхньому полі буяють бур’яни. Соціальна система швидких рішень і техніки персональної етики не допомагають розв’язати проблеми. Бо ці «рішення» не здатні замінити своєчасного сіяння, догляду й поливання.

Стосунки з дітьми? Так, ми більші за них, розумніші, у нас є авторитет. Ми можемо говорити зверхньо, погрожувати, нав’язувати власну волю. Можемо спробувати перекласти відповідальність за виховання на школу, церкву, дитячий садок. Але, роками застосовуючи ці схеми, чи станемо ми відповідальними, дбайливими й мудрими батьками, що здатні ухвалювати ефективні рішення й жити щасливо? Чи зможемо розвинути гарні й довірливі стосунки з тими, хто потенційно може перетворитися на наших найближчих друзів?

На коротких дистанціях, певно, ми можемо успішно застосувати «швидкі рішення». Справити враження, залучити весь наш шарм. Опанувати техніки маніпулювання: за що смикнути, на що натиснути, щоб дістати відповідну реакцію. Але на довгих дистанціях нашим життям керує «закон ферми». Урожай не підробиш. Доктор Сідні Бремер у книжці «Дух Аполлона» слушно зауважив:

«Природа рівномірно збалансована. Ми не здатні порушити її рівноваги, бо знаємо, що природний закон причини й наслідку – непогрішний і невблаганний. Але нам, як суспільствам і як особистостям, не вдається знайти цієї рівноваги, бо ми досі не усвідомили: цей закон у людському житті працює так само невблаганно, як і в природі. І саме те, що ми посіяли, ми й пожнемо».[13]

Ілюзія vs реальність

Проблеми в житті починаються тоді, коли ми сіємо щось одне, а сподіваємося жати цілковито інше.

Багато які базові парадигми, а також процеси і звички, що їх вони породжують, ніколи не дадуть тих результатів, яких ми очікуємо. Ці парадигми створюють люди, які займаються схематичними рішеннями, рекламою, місячними тренінгами. Ці люди сімдесят років писали для нас літературу про успіх на основі персональної етики. І всі вони пропонували нам ілюзію «швидких рішень». А ми втрачали розуміння власних базових потреб і неправильно їх задовольняли.

Тілесні потреби

У питаннях здоров’я необхідно спиратися на природні принципи. Здоров’я з часом покращується, якщо регулярно робити вправи, правильно харчуватися, достатньо і якісно відпочивати, зберігати душевний спокій, уникати речовин, які можуть заподіяти шкоди організму. Але замість вкладатися у власне здоров’я ми піддаємося ілюзії зовнішнього вигляду і думаємо, що гарний одяг, відповідний макіяж, швидкі програми для схуднення (насправді доведено, що в перспективі вони тільки спричиняють більше проблем, а не розв’язують їх) задовольнять наші тілесні потреби. Та це порожні обіцянки. На короткий час вони задовольняють нас, але в реальності це як цукрова вата: її ніби багато, але важить вона кілька грам. І вистачає її ненадовго.

Економічний добробут спирається на принципи розрахунку, виробництва, заощадження на майбутнє, необхідності заробити вигоду, а не купити її. Але ми живемо з ілюзією, що коли отримаємо «речі», то задовольнимо наші потреби, хай нам навіть доведеться купити їх у кредит і місяцями чи роками виплачувати суму, вдвічі більшу за первісну вартість, – а все заради палички солодкої вати, задоволення миттєвих забаганок. Або навіть тішимо себе фантазією про рятівний виграш у лотереї чи на тоталізаторі: плекаємо ілюзію, що хтось або щось «звідти» магічним помахом розв’яже всі наші проблеми і звільнить від необхідності розуміти всі ці фінансові справи.

Соціальні потреби

По-справжньому гарні стосунки будуються на принципах – особливо на принципі довіри. А довіра походить від надійності, від характеру, що здатен обіцяти й дотримуватися, підтримувати, дбати й бути відповідальним, відданим, любити безумовно.

Але коли ми самотні, страждаємо від невдоволеної потреби, нам дуже не хочеться чути пораду вийти в люди й заробити розв’язання нашої проблеми, стати людиною, якій можна довіряти, яку можна любити. Куди легше вірити в цукрову вату подачок випадкового сексу, в ідею, що зовнішня і внутрішня привабливість завоюють чиюсь любов, що ми знайдемо в онлайні порночат, і там хтось продемонструє, що ми йому подобаємося. Значно легше шукати легкої любові, ніж працювати над тим, щоб стати люблячою людиною. До того ж уся наша культура – музика, книжки, реклама, фільми, телебачення – просякнуті цією ілюзією.

Потреби розуму

Ми часто вдаємося до ілюзії «надолужувати в останню ніч», замість визнати реальність: щоб розвиватися й рости, потрібно чимало часу. Ми всі разом співаємо: «Здобувай диплом… щоб дістати роботу… щоб заробляти гроші… щоб купувати речі… тоді будеш успішний». Але що нам дає такий «успіх»? Невже його можна порівняти з характером і можливостями, що їх треба здобувати шляхом глибоких і постійних інвестицій у навчання й розвиток?

Духовні потреби

Ми купуємося на ілюзію, що її пропонує нам суспільство: сенс полягає в тому, щоб зосереджуватися на собі – своїй самооцінці, своєму розвиткові, своєму вдосконаленні. Правда, вам знайомі фрази: «я роблю те, що я хочу», «дайте мені те, що я хочу», «я роблю все по-своєму»? Але тисячолітня література премудрості стверджує, що в реальності найбільших успіхів у самовдосконаленні ми досягаємо тоді, коли вчимося тримати зв’язок з іншими людьми й допомагати їм. Якість життя залежить від речей протилежних тим, що нам кажуть: сенс життя в тому, що` ми можемо дати світові, у нашій здатності жити заради чогось більшого, ніж ми самі. І результати життя в полоні ілюзії та в реальності так само разюче відрізняються, як Мертве море – застояна, замкнена на собі система, звідки нічого не виходить і в якій немає життя, – від моря Галілейського, де нуртують води й живлять різноманітні форми життя.

У морі тайм-менеджменту багато технік і практик маскуються під практичні, серйозні, докорінні поліпшення, що розв’язують нагальні проблеми. Але їхня обіцянка – насправді лише ілюзія «швидких рішень». Хронічні, базові проблеми не розв’язуються. Рішення відривають від принципів, від яких залежать довгострокові результати й поліпшення якості життя. Це поліпшення цукрової вати і результати нашого життя підтверджують це.

Якість життя не зросте на ґрунті ілюзії. «Швидкі рішення», банальності, техніки персональної етики, що порушують базові принципи, ніколи не дадуть справжніх результатів.

Як же нам зрозуміти, що таке реалії «справжньої півночі», що змінюють якість нашого життя? Як узгоджувати з ними власне життя?