Читать книгу Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід - Стівен Р. Кові - Страница 22

Ми, люди, маємо унікальні обдарування, що відрізняють нас від світу тварин. Ці обдарування лежать між стимулом і реакцією на нього, між тим, що відбувається з нами, і тим, як ми реагуємо.

Стівен. Багато років тому я блукав між книжковими полицями в університетській бібліотеці й випадково розгорнув книжку. У ту мить я натрапив на одну з найпотужніших, найважливіших ідей у своєму житті. Суть її була така.

«Між стимулом і реакцією завжди є проміжок.

У цьому проміжку – наша здатність обрати, як ми будемо реагувати.

У нашій реакції – наше зростання і наша свобода».

Ця ідея мене вразила до глибини душі. Кілька днів я знову і знову повертався до неї, обдумуючи. І моя життєва парадигма значною мірою сформувалася саме під впливом цієї ідеї. Я почав досліджувати цей проміжок і в ньому – мою здатність свідомо обирати реакцію на стимули.

Обдарування, що перебувають у цьому проміжку, – самоусвідомлення, совість, творча уява й незалежна воля – становлять нашу людську свободу: здатність обирати, реагувати, змінюватися. Вони становлять компас, який дає нам здатність узгоджувати наше життя зі «справжньою північчю».

• Самоусвідомлення – це наш дар подивитися на себе збоку, зрозуміти свій спосіб мислення, мотиви, історію, дії, звички й тенденції, побачити, на що запрограмовано наш мозок. Завдяки цьому обдаруванню ми можемо зняти свої «окуляри» й подивитися на них так само, як дивилися крізь них. Так ми починаємо розуміти соціальну й фізичну історію тих програм, які в нас закладено, а також збільшуємо проміжок між стимулом і реакцією.

• Совість поєднує нас із віковою мудрістю і з мудрістю серця. Це наша внутрішня провідна нитка, яка допомагає нам відчути, що ми діємо чи навіть збираємося діяти на противагу принципові. Також совість – це наше розуміння власних унікальних талантів і нашої місії.

• Незалежна воля – це наш дар діяти. Завдяки їй ми можемо виходити за межі наших парадигм, пливти проти течії, переписати наші настанови, діяти відповідно до принципу, а не керуючись емоціями чи обставинами. Вплив обставин і спадковості може бути дуже сильним, і все ж не він контролює нас. Ми – не жертви і не лише продукт нашого минулого. Ми – продукт нашого вибору. Ми відповідальні – здатні відповідати, обирати реакції, не керуючись настроєм і схильностями. У нас є воля, щоб працювати над самоусвідомленням, совістю й баченням.

• Творча уява – це дар передбачити майбутнє, створити щось у власній голові, а також розв’язувати проблеми синергійно. Завдяки творчій уяві ми здатні подивитися на себе та інших і побачити їх не такими, як вони є тепер, а кращими. Завдяки творчій уяві ми можемо визначати особисті завдання, ставити цілі, планувати зустрічі. А ще – маємо сили бути відданими своїй місії навіть у найтяжчі часи й ефективно застосовувати принципи в нових ситуаціях.

«Рухи» самовдосконалення зазвичай теж говорять про ці обдарування, але сегментують їх і розглядають окремо одне від одного.

• Самоусвідомлення – у центрі уваги рухів за відновлення сил, а також психоаналізу і більшості психотерапевтичних практик.

• Совість – у центі уваги релігії, світу моральності, роздумів про етику, питань про те, що таке добре і що таке погано.

• Незалежна воля – у центрі «бійцівського» підходу: прокладай собі шлях ліктями і здобувай що хочеш. «Через тернії до зірок».

• Творча уява – у центрі уваги рухів за візуалізацію й формування налаштувань мозку, наприклад «позитивного мислення», психокібернетики, «магії віри», нейролінгвістичного програмування.

Кожен підхід розвиває одне чи кілька людських обдарувань, але жоден із них не може засвідчити, що всі вони становлять пов’язане синергійне ціле. Тим часом кожен із цих дарів – у синергії з іншими – важливий, коли йдеться про якість життя. Недостатньо одного самоусвідомлення – визнання, що наші звичні дії заходять у дисгармонію з нашою совістю, – потрібна творча уява, щоб придумати, як діяти по-іншому, і незалежна воля, щоб втілити в життя свої задуми. Недосить мати сильну волю, щоб «пробивати» собі дорогу в житті, якщо нам бракує совісті, щоб визначити правильний напрям руху й відсікти сліпі стежки. Уява без незалежної волі може породити ідеалістичного мрійника; уява без совісті – Гітлера.

Не розвинувши кожне з чотирьох обдарувань і їхній синергійний зв’язок, неможливо розвинути особисте лідерство. Ось чому ми маємо сказати самі собі: «Я зможу дослідити власні парадигми. Зможу дослідити, як вони впливають на моє життя. Завдяки совісті я знайду нові шляхи, що узгоджуватимуться з принципами і моїми унікальними обдаруваннями давати користь іншим. Я використаю свою незалежну волю, щоб вибирати справді важливі речі. Використаю творчу уяву, щоб творити поза межами моєї нинішньої реальності, шукати нових альтернатив».

Як розвинути обдарування

У кожного з нас є всі чотири обдарування. Кожен з нас колись переживав миті самоусвідомлення. Кожен з нас переживав періоди, коли ми дослухалися до власного внутрішнього імперативу й діяли згідно з ним. Кожен з нас у той чи той момент робив щось по-справжньому важливе, на противагу емоціям чи обставинам. Кожен з нас переживав миті прозріння, миті натхненної творчості.

Але – визнаємо ми чи ні – у кожного з нас бували часи ганебної сліпоти, часи, коли ми не дослухалися до внутрішнього провідного стрижня, навіть опиралися йому. Бували часи, коли ми діяли нерозумно, часи без прозрінь і без уяви.

Запитаймо себе: чи повною мірою ми розвинули наші обдарування? Якою мірою відчутна синергія в нашому житті?

Будь ласка, виділіть трохи часу й серйозно подумайте над питаннями, наведеними далі. Ваші відповіді допоможуть вам зрозуміти, як ви розвинули й використовуєте чотири обдарування в житті.

Відповідаючи на питання, додавайте бали для кожного з чотирьох обдарувань. Оцініть результати за такою схемою:

0–7 – обдарування не використовується;

8 – 12 – обдарування використовується;

13–16 – обдарування дуже добре розвинене.

У кожному рядку таблиці оберіть цифру, яка найточніше відповідає вашій звичайній поведінці або ставленню (0 = Ніколи, 2 = Іноді, 4 = Завжди).

Щоб розвивати ці обдарування, потрібно постійно практикуватися, плекати в собі їхні прояви. Є багато способів це робити, і в цьому розділі ми поговоримо про один із таких потужних механізмів. Він допомагає розвинути кожен дар і синергію між ними.

Щоб розвивати самоусвідомлення, ведіть щоденник

Ведення щоденника – надзвичайно корисна вправа з сектору ІІ. Завдяки йому можна значно підвищити самоусвідомлення, підсилити інші обдарування та зміцнити синергію між ними.

Про що можна писати в щоденнику? Якщо вам не подобаються результати вашої діяльності, пишіть про це. Висловіть це на папері. Проаналізуйте, як у вашому житті діє закон урожаю. Як наслідки випливають із причин. Як результати пов’язані з парадигмами, процесами та звичками.

Якщо ви не можете зрозуміти, чому весь час повертаєтеся до шкідливих або «захисних» дій, проаналізуйте, продумайте це питання, запишіть свої міркування. Якщо ваші батьки робили щось таке, що вас бісило, і ви тоді для себе вирішили: «Коли в мене будуть діти, я такого не робитиму!», а потім помітили, що таки наступаєте на ті самі граблі, запишіть це. Так ви розвиватимете свідоме письмо. Це допоможе вам робити мудрий вибір.

Якщо до вас приходить прозріння або ви стаєте свідком ситуації, коли принцип породжує конкретний результат, записуйте в щоденник і це. Якщо виникає внутрішній поштовх і ви або прислухаєтеся до нього, або ігноруєте, пишіть про нього, а також про те, що сталося врешті. Це допоможе вам краще розуміти, які внутрішні сили керують вами. Це вас навчатиме і посилюватиме ваше обдарування самоусвідомлення.

Якщо ви щось обіцяєте собі чи комусь, записуйте, як ви використали свою незалежну волю, щоб виконати обіцянку. Якщо ви обіцяєте собі робити вправи чотири рази на тиждень, підкресліть, які чинники сприяли тому, щоб ви виконали своє рішення, а також дослідіть причини, які, навпаки, вам заважали. Можливо, ваша обіцянка була не зовсім щира, необдумана, нереалістична? Чи не був ваш «задум на світанку» занадто складний для незалежної волі, яка є у вас саме зараз? Чи надали ви обіцянкам, даним собі, такої ж ваги, як обіцянкам, даним іншим? Якщо ви ліпше будете усвідомлювати, якою мірою розвинена ваша незалежна воля, то зможете ліпше її розвинути.

Подумайте про свої перспективи й запишіть їх. Що більше ви будете мріяти, то краще розвинете творчу уяву. Потім поміркуйте про свої мрії. Чи спираються вони на принципи? Чи готові ви піти на жертви, щоб втілити їх?

Розвинувши уяву, ви зможете використати її, щоб створити в себе в голові те, що ви мрієте створити в себе в житті. Це схоже на проект будинку, режисерський задум перед сценічною поставою. Саме так ви буде встановлювати довго-, середньо- та короткострокові цілі, щоб перетворити бачення на реальність.

Ви можете виявити, що живете у світі нездійснених мрій. Можливо, ви відчуєте, що вами постійно нехтують, що вам довелося змиритися з тим, що ви маєте. Можливо, ви думаєте: ах, якби все було інакше, мрії здійснилися б. Але коли ви підете на жертви і сьомим потом таки втілите мрії, то може виявитися, що мрії ці були всього лиш міражами. І що ви бажали, чекали і прагли того, що не змінює якості вашого життя.

Відстороніться від своїх мрій. Подивіться на них, запишіть їх. Боріться з ними, аж поки відчуєте, що ваші мрії спираються на принципи, що дають результати. А потім використайте творчу уяву, щоб пошукати нових застосувань, нових способів робити справи, що спираються на принципи. Справи, що з мрій перетворяться на дії.

Щоденник допоможе вам вдосконалювати й бачити – щодня, – як ви розвиваєте й використовуєте свої обдарування. А що написане краще вкарбовується в мозок, то ви зможете краще запам’ятати й ефективніше втілити свої наміри. До того ж щоденник озброює вас контекстом. За нагоди – можливо, коли ви захочете переглянути свої уявлення про ваші особисті завдання, – ви перечитаєте щоденник за минулі тижні, місяці чи роки і зрозумієте, що деякі ситуації й теми у вашому житті весь час повторюються.

Щоб розвивати совість, учіться, слухайте, реагуйте

Совість – одне з найважливіших понять для вікової філософської, релігійної, соціологічної й психологічної літератури. Про цей дар писали як про один із найважливіших для людини: її називали і «внутрішнім голосом» у літературі премудрості, і «колективним несвідомим» у психології. Навіть Волт Дісней показав його в образі цвіркуна Джіміні Крікета, який розмовляє з Піноккіо. Зиґмунд Фройд стверджував, що совість формується в перші роки життя людини і під впливом культури. Карл Юнґ писав про соціальну совість, а також про «колективне несвідоме», яке проникає в універсальний дух усіх людей.[14]

Ми допомагаємо компаніям формулювати їхні програми дій і в процесі постійно бачимо утвердження «колективного несвідомого». Коли люди звертаються до глибинних порухів своєї душі, то незалежно від культури, досвіду дитинства, релігії чи раси більшість із них відчуває базові закони життя.

Проте ми найчастіше живемо в таких умовах, які не сприяють розвиткові совісті. Щоб чітко почути її голос, нам потрібно заспокоїтися, порефлексувати, помедитувати, але ми нечасто виділяємо собі на це час. Ми тонемо в справах, у шумі, у соціальному й культурному оточенні, у новинах і викривлених парадигмах, і все це робить нас менш чутливими, приглушує внутрішній голос, який вчить нас іти за принципами «справжньої півночі» напряму, жити в згоді з ними.

Але якщо ми зупинимося й чесно зазирнемо всередину свого серця, то знайдемо там квіти мудрості.

Стівен. Кілька років тому один університет запросив мене взяти участь у тижневому форумі, присвяченому актуальним проблемам і питанням. Крім мене, запросили ще кількох людей різного походження, які представляли різні погляди.

На другий вечір форуму мене запросили виступити перед жіночим товариством на тему «нової моральності». Зала була переповнена, у ній сиділо близько півтори сотні молодих людей. Вони зайняли саму залу, їдальню, коридор і навіть сходи. У мене виникло жахливе відчуття, що мене оточили, і водночас я почувався самотнім. Я висловив свою думку: що є система універсальних принципів, які діють незалежно від волі окремих людей. Під час доповіді я постійно відчував опір і недовіру публіки.

Коли можна було ставити питання, двоє красномовних студентів почали переконливо висловлюватися на захист ситуативної етики «нової моральності». Ця нова моральність спиралася на ідею, що не існує абсолютної істини та стандартів і що кожну ситуацію потрібно розглядати з погляду людей, які в ній опинилися, а також зважати на інші можливі чинники. Один зі студентів говорив особливо ефектно й переконливо. Він навів приклад ситуації, у якій, на його думку, годі було шукати абсолютних принципів, бо вона цілковито залежала від конкретного моменту.

Хоч я відчував, що аудиторія жваво підтримує думку цього студента, все ж продовжував відстоювати свою ідею про існування універсальних принципів, наприклад «закону ферми», чесності, стриманості, самодисципліни, вірності, відповідальності. Я розумів, що успіху серед аудиторії таки не досяг, студенти дивилися на мене як на трохи причинного. Я намагався пояснити, що жахливі наслідки в тій історії, що її розповів попередній доповідач, виникли від порушення принципів. Але мій переконливий опонент не піддавався ні на які доводи. Я прямо запитав його, що сталося б, якби людина вжила отруту, не знаючи про це. Чи не призвело б це до жахливих наслідків? Він відповів, що це невдала аналогія, що я недооцінюю свободу, якою наділена кожна людина.

Тоді я зрозумів, що ми так і не зможемо розв’язати цієї суперечки. Тому звернувся до всіх присутніх зі словами: «Кожен із нас глибоко в душі розуміє, де в цій історії правда. У всіх нас є совість. Усі ми знаємо. І якщо кожен із нас зупиниться на хвильку подумати і прислухатися до свого серця, то почує відповідь». Багато хто після цих слів почав зневажливо пирхати і посміхатися.

Тоді я знову запропонував їм те саме: попросив, щоб кожен мовчки подумав про цей випадок, і, якщо жодна людина в аудиторії не буде готова через хвилину дати свідому відповідь, я піду геть і більше не марнуватиму їхній час. Ця пропозиція заспокоїла студентів, і більшість, здавалося, погодилася на експеримент. Я попросив їх посидіти дуже тихо, не розмовляти, і запитати самих себе: «У ситуації, що була озвучена цього вечора, фігурував справжній принцип чи ні?»

Перші кілька секунд дехто ще озирався навколо, щоб переконатися, що всі сприйняли мої слова серйозно і почали думати. Але вже за двадцять секунд майже всі сиділи тихо і, здавалося, дуже сумлінно думали та слухали. Багато хто кивав. Коли минула хвилина тиші, яка декому, певно, здалася вічністю, я подивився на студента, що сидів ліворуч від мене й говорив так переконливо. Я запитав: «Ну що, друже, що ви почули? Тільки чесно».

Він відповів тихо, але впевнено: «Я почув дещо протилежне до того, що казав раніше».

Я повернувся до другого, який не погоджувався зі мною, і запитав його.

Він відповів: «Не знаю – просто не знаю. Я більше нічого не знаю напевне».

Після цього серед слухачів запанував абсолютно інший настрій. Вони розслабилися і тихо слухали. Опустили щити розумування і стали відкритішими до навчання.

Саме таке смирення ми переживаємо, коли усвідомлюємо, що нами все-таки керують принципи – що є незалежна універсальна реальність поза нашим его, яку підтверджує совість.

То як нам її розвинути, нашу совість?

Порівняймо розвиток совісті з розвитком рук. Для прикладу візьмемо п’ять пар рук: руки видатної піаністки, що зачаровує публіку майстерною грою; руки вправного хірурга, який проводить надскладні операції на очах або на мозку, рятує життя, зір і мислення; руки гравця у гольф, що виграє змагання, виконуючи точні й сильні удари; руки сліпого, який уміє надзвичайно швидко читати, кінчиками пальців торкаючись опуклих крапочок на сторінках; і, нарешті, руки видатного скульптора, що з твердого мармуру та граніту робить прекрасні скульптури.

Розвинена совість схожа на всі ці пари рук одночасно. Щоб досягти майстерності, довелося багато працювати. Іти на жертви, перемагати обставини. Насправді, щоб розвинути совість, потрібно навіть більше дисципліни, мудрості та жертовності, ніж для того, щоб стати видатним скульптором, гравцем у гольф, хірургом, читачем шрифту Брайля чи піаністом. Зате й нагорода більша: розвинена совість впливає на всі аспекти нашого життя.

Розвинути совість можна такими способами:

• читати вікову літературу премудрості й роздумувати над прочитаним, щоб розширити знання про принципи «справжньої півночі». Ці принципи весь час зринають у літературі в усі часи;

• дивитися збоку на власний досвід і вчитися на ньому;

• уважно спостерігати за досвідом інших людей;

• виділяти час на спокійні роздуми, прислухатися до внутрішнього голосу;

• реагувати на те, що каже цей голос.

Недостатньо просто слухати власну совість. Ми маємо реагувати. Якщо ми не діємо відповідно до внутрішнього голосу, навколо нашої совісті починає здійматися стіна, і вона блокує чутливість і сприйнятливість. Як сказав К. С. Льюїс: «Якщо не слухатися совісті, вона сліпне».[15]

Прислухаючись до мудрості віків і до мудрості серця, ми починаємо менше залежати від соціального дзеркала і стаємо людиною з власними характером і совістю. Якщо ми будемо залежати від ставлення до нас інших людей, від порівняння себе з іншими, у нашій душі не буде миру. Мир походить від внутрішньої чесності.

Щоб виховати незалежну волю, давайте обіцянки й дотримуйтеся їх

Один із найкращих способів виховати незалежну волю – давати обіцянки й дотримуватися їх. Щоразу, коли ми це робимо, ми ніби кладемо черговий внесок на рахунок нашої внутрішньої чесності. Це метафора, що показує, чи віримо ми в себе, у власну здатність дотримуватися слова.

Важливо починати з малого. Дайте обіцянку й дотримайтеся. Навіть якщо це просто встати трохи раніше й побігати. Навіть якщо це всього лиш відмовитися від телевізора на сьогоднішній вечір. Навіть якщо це просто тиждень поїсти корисну їжу.

Не порушуйте обіцянок. Не давайте обіцянок, яких не зможете виконати. Не виконуйте їх наполовину. Не виходьте за кредитні ліміти свого рахунку чесності. Тренуйтеся повільно, аж поки ваша гідність не стане сильнішою за ваш настрій. Обдумайте всі обставини, у яких ви перебуваєте, а потім зробіть дальший крок і скажіть: «Я це зроблю». А потім зробіть попри все.

Помалу зросте ваша віра в себе. І якщо та справа, яку ви пообіцяли зробити, спирається на принцип, ви теж трохи більше почнете спиратися на принцип. Ви виконаєте дану собі обіцянку, і ваш рахунок чесності потроху поповнюватиметься.

Стівен. Якось я консультував чоловіка, чиє життя було цілковито зруйноване. Він жив у безладі й розладі. Часом опановував себе, але це скидалося на стрибки летючої риби, що виривається на сонце на кілька митей, а потім знову гепається у воду. Так і цей чоловік скочувався в гаяння, егоїзм, збитий з ніг усіма терміновими речами, що на нього навалювалися.

Я заохочував цього чоловіка звернутися до своїх унікальних людських обдарувань і почати з малого. Я запитав його: «Чи зможете ви одного ранку всього лише встати з ліжка тоді, коли заплануєте? Просто встати з ліжка?»

Він відповів: «Але як це вплине на всі інші мої справи?»

Я пояснив: «Ваше тіло – це єдиний інструмент, за допомогою якого ви дієте в житті. Якщо ви не візьмете під контроль своє тіло, то як зможете контролювати процеси, які проходять через ваше тіло й розум?»

Тоді він щовечора почав ухвалювати рішення – встати рано-вранці. Але зранку його раз за разом перемагали протилежні настрої. Він був справжнім рабом – служив матрацові.

Я дав йому ще один шанс. «Можливо, ви хоча б кілька разів на місяць зможете вставати рано?»

«Навіть не знаю», – відповів він.

«Тоді й не намагайтеся. На кону ваша чесність. Ви самі визнаєте, що ваше життя розбите на друзки, а в серці й розумі немає миру. Не обіцяйте собі того, що потім порушите. Почніть з меншого. Як думаєте, ви зможете вставати рано протягом тижня?»

«Так, думаю, зможу».

«Чи будете ви вставати зранку в призначений час протягом тижня?»

«Буду».

За тиждень ми зустрілися. «Ну як, ви змогли?»

«Зміг».

«Вітаю! Тепер ваше життя рухається до чесності, хай і починається цей рух з малих кроків. Що ви готові пообіцяти собі тепер?»

Обережно й потрішки цей чоловік почав давати собі обіцянки й виконувати їх. Про його план не знав ніхто, крім його найближчого друга й мене, адже я його підбадьорював. Але ми почали помічати неймовірні зміни. Раніше його емоції скидалися на американські гірки. Рішення ухвалювалися під впливом обставин і настрою. Цей чоловік міг пообіцяти щось чудове, але, коли обставини й настрій були несприятливі, у нього опускалися руки, й обіцянки не виконувалися. А всередині ламалося ще щось – його чесність.

Та коли чоловік почав давати й виконувати невеликі обіцянки, його емоційний стан стабілізувався. Виявилося, що обіцяти самому собі й виконувати означає збільшувати власну здатність обіцяти вже іншим – і виконувати теж. Виявилося, що нечесність дуже заважала цьому чоловікові будувати стосунки з іншими. А з цих приватних перемог народилися перемоги публічні.

Як сказав один мудрий чоловік, «найбільші перемоги ми здобуваємо в тихих кімнатах власної душі». Ми маємо запитати себе: чи хочу я стати людиною абсолютної чесності? Чи зможу я попросити пробачення, якщо помилюся, чи зможу любити безумовно, цінувати чиєсь щастя так само, як ціную своє?

Якась частина нашої душі, звикла до певних речей, вихована певним чином, може сказати: «Ні, я не зможу. Мене не так виховували. Я не в таких умовах». Але потім слово візьме наша незалежна воля: «Зажди! Та ти ж це можеш! Ти не мусиш бути рабом своїх звичок, не мусиш бути дзеркалом суспільства, сліпо йти тією дорогою, на яку тебе штовхають. У тебе є шанс – просто зараз – ухвалити рішення, як реагувати на події, що трапляються з тобою. Неважливо, що роблять інші. У тебе є сила, щоб подивитися на себе збоку, щоб усвідомити свою реакцію, щоб змінити її».

А тим, хто закидає: «Послухайте, та ви просто не уявляєте, як воно!», ми відповідаємо: «Послухайте, та ви самі не знаєте, яку силу маєте!» Ми не хочемо нікого звинувачувати, кажемо це з любов’ю. Наше життя – результат нашого вибору. Звинувачувати інших людей, оточення чи інші зовнішні чинники означає дозволяти їм контролювати наше життя.

Ми обираємо: жити або дозволити іншим проживати наше життя за нас. Обіцяючи, дотримуючись обіцянок собі та іншим, ми крок за кроком зміцнюємо власну силу. Аж поки наша здатність до дії не перевершить будь-які сили, що нам заважають.

Щоб розвинути творчу уяву, вправляйтесь у візуалізації

Уявіть собі таку картину:

По вашому обличчю починає стікати піт. Неможливо дихати в цій спекотній, ворожій, роздертій війною тропічній країні Латинської Америки. Дівчина, яку ви щойно врятували з в’язниці одержимих владою повстанців, істерично вчепилася у вашу руку. Ваша місія – безпечно повернути її батькові, який служить у цій країні послом. У вас немає ні зброї, ні їжі, ні транспорту, жодного зв’язку з зовнішнім світом. Ви оточені ворожими бойовиками й розумієте, що скоро ваш ненадійний сховок викриють.

Що ви зробите?

Чесно, ми й самі не знаємо, що зробили б при таких обставинах. Не знаємо, що зробили б ви. Зате точно знаємо, що зробив би Макґайвер.

Цей зірковий герой телесеріалу – супервинахідливий чоловік. Немає, здається, жодної ситуації, якої він би не зміг залагодити. Цей дивовижний хлопець – загадка сучасної кримінальної драми: без зброї, зате з головою на плечах. У нього є знання і є творчий підхід, тож він у кущах виготовляє параболічне дзеркало з залишків підбитого джипа. Фокусує сонцеве проміння на ворожій амуніції – і лунає вибух. Це відволікає військових, і тоді Макґайвер разом з дівчиною тікає до покинутої хатини пастуха. Там він знаходить залишки звичайних побутових хімікатів і робить вибухівку, за допомогою якої зможе захиститися. Знаходить деталі розбитого радіо і клепає пристрій, що передає сигнал для пілота гелікоптера, який прилетить забрати їх з небезпечного місця.

Фантастика? Так. Очевидно, що це вигадка. Але що, якби вам запропонували взяти на роботу менеджера з маркетингу, схожого на Макґайвера?

У нас у США навіть приказка така є: «чинник Макґайвера» – про силу творчої уяви. «Чинник Макґайвера» – це розуміння і здатність застосувати принципи в найрізноманітніших ситуаціях. Застосуйте «чинник Макґайвера», і у вас вийде чотири, якщо ви додасте два і два, але додадуться й інші варіанти: три плюс один, дев’яносто два мінус вісімдесят вісім, двісті двадцять вісім поділити на п’ятдесят сім – і ще нескінченна кількість комбінацій, зокрема корінь квадратний з шістнадцяти.

«Чинник Макґайвера» показує, яку силу нам дають принципи. Якби герой серіалу мислив у категоріях практики, а не принципів, то давно вже сидів би в затхлій латиноамериканській в’язниці разом з дочкою посла, шкодуючи, що в потрібний момент у нього в руках не виявилося гранати.

Розуміння «чинника Макґайвера» – один із найчудовіших і найпотужніших аспектів життя за принципами. Принципи – це простота по той бік складності. Алфред Норт Вайтгед казав:

«Певною мірою роль знань зменшується, коли зростає роль мудрості: принципи поглинають деталі. Важливі деталі знань у потрібний момент виринуть самі по собі, але звичка активно застосовувати добре зрозумілі принципи – це здобуток мудрості».[16]

Якщо ми добре розуміємо принципи, то нам буде очевидно, що «закон ферми» так само стосується особистого розвитку, як і вирощування помідорів; або що принцип синергії діє і для двох дощок, які разом можуть витримати більший вантаж, аніж кожна окремо, і для двох людей, які разом можуть знайти кращий розв’язок проблеми, аніж кожен окремо.

На нашу думку, розвинути творчу уяву можна за допомогою візуалізації – розумової вправи, що її практикують найвидатніші спортсмени й актори. Але ми пропонуємо використати цю вправу не для покращення результатів у тенісі, не для проведення успішної вистави, а для підвищення якості вашого життя.

Виділіть собі трохи часу на самоті, щоб вас нічого не відволікало. Заплющте очі й уявіть себе в ситуації, у якій ви зазвичай відчуваєте дискомфорт або біль. Хтось наступає на ваш улюблений мозоль. Начальник кричить на вас. Ваша донька-підліток скаржиться, що ви ніколи не купуєте їй одягу. Співробітник розпускає про вас чутки.

Увімкніть самоусвідомлення й постарайтеся відділити себе від звичних для цієї ситуації відчуттів. І поглядом свого розуму побачте себе не людиною, що реагує так, як зазвичай, а людиною, яка діє згідно з принципами, що покращують життя. Людиною, що взаємодіє з іншими зі сміливістю та повагою. Використайте «чинник Макґайвера», щоб визначити, як застосовувати принципи в різних ситуаціях. Ця вправа особливо цінна, якщо її використовувати для застосування принципів і цінностей у формулюванні особистих завдань.

Найліпший спосіб передбачати майбутнє – це створювати його. Силу творчої уяви можна використати і для того, щоб побачити гол, перш ніж забити його, і для того, щоб спланувати зустріч: так ви створите реальність вашого життя ще до того, як проживете її.

Принципи і смирення

З усвідомлення того, що принципи існують – і що ми можемо ефективно діяти тільки тоді, коли зрозуміємо їх і будемо жити згідно з ними, – з такого усвідомлення народжується смирення. Не ми контролюємо власне життя, а принципи. Ми більше не пнемося стати законом для самих себе. Ми відкриваємо себе для пізнання, плекаємо в собі звичку постійно вчитися. Ми долучаємося до нескінченного марафону: розуміти життя й жити відповідно до Законів Життя. Не приймаємо пихаті цінності, що затьмарюють наше самоусвідомлення та совість. Наш душевний спокій не залежить від ілюзорних порівнянь: я виглядаю краще, я маю більше грошей, ліпшу роботу, сумлінніше працюю, ніж інші. Який сенс у таких порівняннях? Адже душевний спокій залежить від нашої вірності «справжній півночі».

Коли в нас щось не виходить, коли ми помиляємося або збиваємося зі шляху принципів, то кажемо: «Яких висновків я дійшов?» Тут ми підходимо до принципу вчитися на помилках. Коли згідно з ним ми зрозуміємо, де схибили, то зможемо слабкість перетворити на силу. На противагу діям ми виставляємо правду: ми в цій правді впевнені й засвідчуємо, що маємо здатність учитися та змінюватися.

Насправді смирення – це джерело всіх чеснот. Завдяки смиренню ми перетворюємося на механізм, на засіб замість бути начальником, «джерелом законів». Смирення лежить в основі навчання і зростання. Зі смиренням орієнтованого на принципи життя ми можемо вчитися від минулого, мати надію на майбутнє й упевнено працювати в теперішньому. І наша впевненість спирається на докази «закону ферми» – закону, що діє по всій земній кулі, у всі часи, а також у нашому житті: якщо ми в нашій діяльності будемо спиратися на принципи, то наше життя буде значно краще.

Перехід до четвертого покоління

Ми бачимо, що люди, які глибоко осмислюють досвіди, власний та інших, усвідомлюють, що всі ми маємо базові потреби та здатності і без них нам не стати щасливими. Усвідомлюють, що є принципи «справжньої півночі», від яких залежить якість нашого життя. Вони пережили зустріч з власними обдаруваннями і тепер можуть узгоджувати своє життя з правильним напрямом. Тому в деякому сенсі цей розділ – нагадування про речі, які більшість із нас давно знає глибоко в душі. Ми знаємо це, але не застосовуємо в житті, звідси наше розчарування – від конфлікту компаса з годинником. Наша проблема в тому, щоб, як кажуть, «навчитися мудрості, яку ми вже маємо».

Ми також бачимо, що люди хочуть перейти до четвертого покоління тайм-менеджменту. Хочуть ставити на перше місце людей, а не плани, компаси, а не годинники. Хочуть мати життя, сповнене сенсу та добрих справ. Хочуть жити, любити, пізнавати й залишити слід, у гармонії й радості.

Але часто на дорозі стає традиційний тайм-менеджмент. Календарі, розклади, органайзери третього покоління змушують нас зосереджуватися на терміновому, а не важливому. Почуватися винними, коли ми не дотримуємося плану або не виконуємо всі пункти з нього. Крадуть у нас спонтанність і гнучкість. І породжують конфлікт між тими справами, які по-справжньому важливі, і тими, що забирають час нашого життя. Насправді багато хто використовує ці засоби зовсім не так, як треба.

Звісно, усім нам хочеться, щоб перші три покоління тайм-менеджменту давали нам якнайбільше користі: щоб ми ставали ефективними, продуктивними, вміли розставляти пріоритети й досягати цілей. Але нам потрібно більше. Уміння робити більше справ швидше не замінить уміння робити необхідні речі. Нам потрібне покоління теорії та засобів, які допоможуть нам застосувати наші обдарування, задовольнити базові потреби й реалізувати таланти, зосереджуючись на принципах і дотримуючись балансу.

Потрібно розуміти, що блокнот для планування не допоможе нам прожити гарне життя. Його не створиш за допомогою якихось технік або засобів. І воно не зводиться до нашого вміння планувати день. Ніхто з нас не знає, що буде завтра. Які можливості, труднощі, сюрпризи, розчарування чи радощі принесе нам життя наступної миті.

Сила творити гарне життя – вона всередині нас. У нашій здатності розвивати й використовувати внутрішній компас, щоб у момент вибору ми були чесні самі з собою, хай би яким був цей момент: планування справ на тиждень, розв’язання проблем, реакція на докори сумління, розвиток стосунків, розмова з роздратованим клієнтом чи прогулянка. Щоб робити все це ефективно, ми маємо розуміти реальність, бути готовими розвиватись і йти за внутрішнім компасом.