Читать книгу Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід - Стівен Р. Кові - Страница 9

Розглянемо детальніше слабкі й сильні сторони кожного з трьох поколінь тайм-менеджменту, а також як конкретно вони допомагають людям – і водночас не задовольняють глибших потреб.

Люди, які використовують перше покоління, зазвичай гнучкі. Вони готові реагувати на інших і на зміну обставин. Добре пристосовуються, добре виконують роботу. Працюють за власним графіком і роблять те, що вважають на той момент необхідним або нагальним.

Але часто в них щось вислизає з-під уваги. То вони забувають виконати завдання, то не дотримуються обіцянки. Їх не підживлює бачення життєвої перспективи й поставлені цілі. А тому роботи, справді сповненої сенсу, вони роблять менше, ніж могли б. Для таких людей «найважливіші речі» – це ті, що лежать у них прямо під носом.

Прихильники другого покоління тайм-менеджменту планують і готуються. Загалом вони відповідальніші щодо своїх результатів і обіцянок. Календарі та розклади – це не так нагадування, як засоби, щоб підготуватися до зустрічей і доповідей, і то не тільки робочих, а й сімейних, дружніх, із колегами. Завдяки підготуванню зростає ефективність і продуктивність. Завдяки поставленню цілей і плануванню підвищується якість виконання і покращуються результати.

Але якщо зосередитися на цілях і продуктивності, у розкладі не залишається місця для будь-чого іншого. І хоча більшість прихильників другого покоління щиро цінують людей і стосунки, зосередженість на графіках змушує їх ставитися до інших людей як до «ворогів». Інші люди перебивають їхні плани, відволікають від графіка й виконання плану. Прихильники другого покоління обмежують своє спілкування з іншими, ізолюються. Або делегують їм частину обов’язків, сприймаючи інших людей як ресурс, завдяки якому можна поліпшити власні результати. У такий спосіб і справді можна зробити і досягти більшого, але навряд чи – задовольнити глибинні потреби або досягти душевної рівноваги. Для прихильників другого покоління «найважливіші речі» – це функція календаря і цілей.

Для тайм-менеджменту третього покоління головне – пов’язати цілі та плани з цінностями. Його прихильники досягають високих рівнів персональної продуктивності, бо ретельно планують діяльність кожен день і виставляють пріоритети. «Найважливіші речі» стають функцією цінностей і цілей.

Результати цього покоління видаються дуже перспективними. Багато хто вважає, що найвищої точки свого розвитку тайм-менеджмент досягнув саме в третьому поколінні. Багато кому здається, що якщо повною мірою застосувати цей підхід, то можна досягти найвищих вершин. Але третє покоління має кілька суттєвих хиб – наміри, звісно, у нього лише добрі, але часом, через неповноту парадигм, виникають небажані результати. Крім того, цьому поколінню бракує деяких життєво важливих елементів. Ми хочемо глибше проаналізувати ці хиби, адже багато хто вважає третє покоління тайм-менеджменту тим ідеалом, до якого прагнуть перші два.

Розглянемо кілька базових парадигм, або налаштувань мозку. Ці парадигми – наче карти. Вони не справжня територія, вони тільки описують територію. Але якщо карта не та – коли ми хочемо дістатися до якоїсь адреси в Детройті, а маємо тільки карту Чикаго, – нам дуже важко буде потрапити туди, куди треба. Ми, звичайно, можемо попрацювати над своєю поведінкою: подорожувати продуктивніше, взяти інакший автомобіль, із більшим літражем, їхати швидше. Але так ми тільки скоріше доберемося до не тої адреси. Можемо попрацювати над своїм ставленням: так перейнятися спробами дістатися потрібного місця, що навіть не звернути уваги на не те місто. Але проблема не у ставленні, і навіть не в поведінці. Просто карта в нас не та.

Парадигми, про які ми говоритимемо, лежать в основі всього традиційного тайм-менеджменту, але особливий наголос на них робить третє покоління.

• Контроль. Найперша парадигма третього покоління – парадигма контролю: плануй усе, розписуй усе, організовуй усе. Роби все по порядку. Не допускай, щоб щось почало лізти через діри. Багато хто вважає, що контролювати власне життя було б круто. Але в реальності життя контролюємо не ми, а принципи. Ми можемо контролювати вибір, але не наслідки цього вибору. Будь-яка медаль має два боки. Думати, що ми щось контролюємо, означає вводити себе в оману. Така позиція змушує нас намагатися контролювати наслідки. А ще ми нездатні контролювати інших людей. Виходить, що тайм-менеджмент, головна парадигма якого – контроль, по суті ігнорує реальність: майже весь час ми працюємо з іншими людьми, яких не можемо контролювати.

• Продуктивність. Продуктивність – це здатність робити більше за коротший час. Гарна здатність. Ми виконуємо більше роботи. Зменшуємо або навіть зводимо нанівець втрати часу. Ми зосереджені. Швидкі. Просунуті. Продуктивність злітає до небес. Але припущення в основі всіх цих покращень – те, що «більше» і «швидше» означає «краще». Чи завжди це так? Між продуктивністю й ефективністю є кардинальна відмінність. Можна їхати трасою, радіти «льотній» погоді й сотня за сотнею бадьоро намотувати кілометри. Продуктивність їзди буде дуже висока. Але якщо ви котитеся на південь уздовж каліфорнійського узбережжя, а вам треба в Нью-Йорк, на схід, то ваша подорож не буде аж така ефективна.

І ще: як можна бути «продуктивним» у стосунках з людьми? Ви пробували бути продуктивним з дружиною, з сином-підлітком, з підлеглим або у важкій емоційно ситуації? І як?

«Вибач, але не висловлюй своїх найщиріших почуттів. У мене в розкладі на цю розмову тільки десять хвилин».

«Сину, не турбуй мене зараз. Прибери звідси свою розбиту й залиту слізьми душу на кілька хвилин, я маю закінчити цю справу з розкладу».

Можна бути продуктивним, коли йдеться про речі, але бути продуктивним – ефективно – з людьми не вийде.

• Цінності. Цінувати щось означає вважати, що воно має високу вартість. Цінності надзвичайно важливі. Вони керують нашими виборами й діями. Але цінувати можна багато різних речей: любов, безпеку, великий будинок, гроші в банку, статус, визнання, славу. Якщо ми щось цінуємо, це ще не означає, що внаслідок цього зміниться якість нашого життя. Якщо ми цінуємо щось, що суперечить природному станові речей, завдяки якому людина має мир у душі й гарну якість життя, значить, ми будуємо своє буття на ілюзії і колись усе розсиплеться як картковий будинок. Людина не може бути сама собі законом.

• Незалежне досягнення. Традиційний тайм-менеджмент зосереджується на тому, щоб досягати, здійснювати, здобувати бажане і не дозволити нічому стати на заваді. Інших людей він сприймає як ресурс, завдяки якому можна зробити більше за коротший час, або як перешкоди чи відволікання. Стосунки зображує як транзакційні. Але насправді більшість найвидатніших досягнень і найбільших радостей у житті походить від стосунків трансформаційних. Сама суть спілкування передбачає, що люди під час нього змінюються. Трансформуються. Створюється щось нове, чого учасники спілкування контролювати не можуть. І не можуть передбачити. Це не є функція продуктивності. Це функція обміну та розуміння, прозрінь, нових знань, захвату від цих знань. І дотик до цієї трансформаційної сили, що виникає у взаємозалежній співпраці, це і є, по суті, «зміщення точки опори», з погляду часу та зміни якості життя.

• Хронос. Тайм-менеджмент працює з хроносом – цим грецьким словом називають послідовний ланцюг часу. Хронос лінійний і поетапний. Кожна секунда вартує рівно стільки ж, скільки будь-яка інша. Годинник диктує нам ритм, у якому ми живемо. Але у світі є цілі культури, що дивляться на життя з перспективи кайросу – парадигми «відповідного часу» або «якісного часу». Час – це те, що треба пережити. Це категорія екзистенційна. Час здатен розширюватися. Суть часу-кайросу в тому, скільки користі людина може від нього дістати, а не скільки хроносу в нього вкладено. У нашій мові є відбиток уявлення про час-кайрос у висловлюванні «в добру годину». Ми не говоримо про те, коли відбулася подія, скорше про те, які наслідки вона мала.

• Компетенція. Тайм-менеджмент – це, по суті, сукупність компетенцій. Його ідея в тому, що якщо ви розвинете в собі певні компетенції, то досягнете результатів, які вплинуть на якість вашого життя. Проте ефективність особистості – це результат компетенції та характеру. Практично всі книжки, кожна по-своєму, кажуть одне: час – це життя. Але література про тайм-менеджмент, як і вся література про успіх у двадцятому столітті, по суті, відсікає наші дії від нашої особистості.[2] Натомість вікова література премудрості вказує, як важливо розвивати характер, а не тільки компетентність для досягнення вагомих результатів.

• Менеджмент. Сам по собі тайм-менеджмент – це менеджмент, організація, а не лідерство. Менеджмент працює в парадигмі. Лідерство створює нові парадигми. Менеджмент працює в системі. Лідерство працює над системою. Можна організовувати «речі», але керувати – людьми. Щоб поставити перші речі на перше місце, треба спочатку обрати керунок, а потім організовувати: «Я роблю правильні речі?» перед «Я роблю речі правильно?»

Сильні та слабкі сторони трьох поколінь тайм-менеджменту підсумовано в таблиці.