Читать книгу Спершу найважливіше! Жити, любити, вчитися, залишити слід - Стівен Р. Кові - Страница 6

Наша боротьба за те, щоб найважливіші речі ставити на перше місце, завжди відбувається під знаком конфлікту між двома потужними силами, які спрямовують наш рух: між годинником і компасом. Годинник – це наші обов’язки, завдання, розклади, цілі, діяльність, із ними ми постійно маємо справу, організовуючи час. Компас – це наше бачення, цінності, принципи, місія, спрямування, наша совість, – те, що вважаємо важливим, що веде нас у житті.

Боротьба виникає тоді, коли ми усвідомлюємо конфлікт між годинником і компасом – коли те, на що ми витрачаємо час, ніяк не пов’язано з тим, що вважаємо в житті найважливішим.

Деякі люди дуже гостро відчувають цей конфлікт. Їм здається, що вони зв’язані по руках і ногах, сидять у пастці, стають заручниками ситуації і що ними, як маріонетками, керують інші люди. Що вони тільки те й роблять, що підібгують хвости, залатують діри, доганяють, підганяють – і ніколи не мають часу на те, що справді важливе. Нібито їхнє життя за них проживає хтось інший.

Для декого цей конфлікт не такий явний. Просто є відчуття, ніби вони роблять не те, що мали б робити, хотіли б робити, і взагалі не до кінця розуміють, що вони насправді роблять. Перед ними стоїть дилема. Вони почуваються винними за те, чого не роблять, аж так, що навіть не можуть діставати втіху від будь-якої своєї діяльності.

А дехто відчуває пустку. Ці люди уявили собі, що щастя – це лише і тільки професійні чи фінансові здобутки, а потім виявили, що їхній «успіх» не дає того задоволення, на яке вони чекали. Ці люди, попри біль і втому, завжди цілеспрямовано дерлися кар’єрною драбиною, щабель за щаблем: диплом, недоспані ночі, правильні підходи до правильних людей – і раптом, на самому вершечку, виявили, що драбина спиралася на якусь не ту стіну. Зосереджені на своєму сходженні, ці люди колись зламали стосунки, колись пропустили моменти глибоких і багатих переживань, щоб кинути всі сили на свої старання. У гонитві за успіхом вони пошкодували часу на те, що насправді було найважливіше.

Є й просто збиті з пантелику, розгублені люди. Вони навіть не можуть визначити для себе, які речі є «найважливіші». Рухаються від однієї діяльності до іншої – автоматично. Життя схоже на механізм. І тільки час від часу зринає думка, чи є сенс у повсякденних справах.

Деякі люди відчувають, що в їхньому житті немає необхідного балансу, але не певні, чи є в них альтернатива. Або вважають, що змінити щось буде занадто складно. Чи бояться пробувати. Жити звичним розбалансованим життям для них простіше.