Читать книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна - Страница 13

Місяць яскравий, повний. Сорок п’ять хвилин на першу. Олена одягнула спортивний костюмчик, кросівки, причесала волосся. Непомітною тінню вислизнула з хати, майже безшумно зачинила вхідні двері, ключик повісила на цвях за ставнею.

У стані страшенного збудження і хвилювання пройшлася стежиною, чекати хвилин десять… Олена залізла на стару сливу, прилягла на товстій пологій гілці. Щоб хоч якось заспокоїтися і згаяти час, вона почала рахувати гулкі удари свого серця.

Нарешті під деревом виникла струнка постать Маргарити у білому. Олена зіскочила з гілки.

– Привіт, Маргарито!

– Привіт, що вирішила? Летимо?

– Летимо!

– Тоді дай руку! – і схопила Олену за руку. – Нічого не бійся, з нами Господь!

Олена поглянула вгору – над ними висіла срібна куля. Визначити до неї відстань оком було неможливо – орієнтирів ніяких. Раптом куля стрільнула у дівчат блідо-блакитним променем і вихопила їх із темряви. Ноги Олени відірвалися від землі, подруги полетіли вгору, до срібної кулі. Маргарита міцно тримала Оленчину руку, вони просувалися всередині променя.

– Промінь працює як ліфт? – поцікавилась допитлива Олена.

– Так, щось на зразок того.

Олена побачила внизу свій садок, хатину, вулицю. Трішки защеміло на серці.

– Не хвилюйся, все буде пречудово! – підбадьорила усміхнена Маргарита і ще міцніше стисла її руку.

Спочатку летіли поволі, та дедалі швидкість їх польоту зростала і нарешті стала шаленою. У вухах засвистів вітер, похолодало, не вистачало повітря. Раптом Олена різко здригнулася, жадібно вдихнула на повні груди і відчула, що вона із чогось вилізла, дуже затісного, що заважало їй вільно рухатись і радіти від Життя.

– Я вільна, геть вільна! – перетворившись на бурхливе джерело щастя, щосили закричала Олена і розкуто розреготалася.

Дзвінке срібло Оленчиного сміху сповнило простір і привернуло увагу Сатани, що душею був поряд з нею, неподалік… Він полетів на її сміх, як метелик на світло у темряві.

Раптом дівчата помітили штучний супутник, пролетіли зовсім близько від нього.

– Американський, військовий, – невдоволено буркнула Маргарита.

– Так ми у відкритому Космосі? Без шоломів, без скафандрів, і не загинули?! – аж скрикнула Олена з подиву.

– Промінь захищає нас.

Олена поглянула вниз і побачила маленьку блакитну планетку, що просвічувалася скрізь її прозору ногу!

«Земля! Яка беззахисна і самотня!» – подумки вразилась Олена, очікуючи, що її серце заниє від туги… Та воно не нило – його не було! Олена поглянула на свої руки – геть прозорі, і скрізь них сяяли зірки…

– Маргарито, що це зі мною?! Де моє тіло?! Я що, померла?! – ужахнулась Олена, вкрай збентежившись неймовірно дивного стану свого існування.

– Ні, ні, не панікуй, заспокойся! Ти жива-живісінька! Просто ти вийшла зі свого тіла, от і все! – лагідно запевнила її подруга.

– Як це, вийшла?! Це що тобі, хатка?! – занервувала Оленчина суть.

– Саме так, тіло це хатка душі, – посміхнулась Маргарита, – поглянь, подруго, твоє тіло летить за нами як багаж. Так краще і для нього, і для твоєї душі. Не переживай, все буде добре!

Олена знову поглянула вниз: далеко-далеко під ними, повільно, всередині променя просувалася маленька синя крапка. «Моє тільце у костюмчику, яке крихітне, беззахисне!» – здогадалась Оленчина душа.

– Маргарито, давай зупинимось, воно ж нас не наздожене!

– Наздожене, ми зачекаємо на нього у кулі. Не бійся, без твого тіла не полетимо!

Та турбота про тіло повністю опанувала Оленчину душу, їй здавалося, що воно наближається до них занадто повільно. Вона дуже хвилювалася, якби з ним чого не трапилося.

– Як довго тягнеться час! А якщо воно зіткнеться з тим клятим супутником? Або ще гірше: ідіоти-військові розстріляють моє бідолашне тільце! – не вгамовувалась душа Олени.

Раптом зовсім поряд почувся чоловічий регіт, потім слова:

– Не бійся, дівчинко! Військові не розстріляють твоє гарненьке тільце, бо, як ти вірно зауважила, вони ідіоти, і далі свого носа нічого не бачать! Привіт, Маргарито! Я весь до ваших послуг!

– Ну ось, добідкалась. Яка небувала честь, нас супроводжує сам Сатана, – пошепки пояснила Маргарита.

– Що ж нам тепер робити? – розгубилася Оленчина душа.

– Та нічого! Нам зовсім нічого боятися, нас захищає і Творець, і Сатана! – зітхнула Маргарита.

Нарешті вони забралися в кулю, що зсередини була прозора і сповнена м’яким світлом. Оленчина душа намагалася знайти джерело світла, та так і не знайшла. Завдяки штучній гравітації у кулі був верх і низ. На білій підлозі погойдувалася величезна пухка перина у формі яблука. Прозорий люк було відчинено, чекали на тіло.

Сатана увірвався у промінь Дияволом, спритно підхопив дівоче тіло на руки і стрімко рвонув угору. Її душа, спостерігаючи за його шаленим рухом, миттєво заспокоїлась і задоволено у собі посміхнулася.

– Олено, це щось! От навіжений! Багато на що здатний… Ще не бачила янголів, стрибаючих у захисний промінь… – тільки і встигла сповістити Маргарита, Бо Сатана вже був у середині кулі.

Він обережно передав тіло Маргариті. Вона зручно уклала Оленчине тіло, укутала його з усіх боків. Душа Олени з цікавістю поглянула на своє тіло. Як дивно!

«Гарне тіло!» – відзначила потайки душа.

– Дякуємо за послугу, Люцифере. Нам час вирушати, – сказала Маргарита ввічливо, але холодно.

Сатана мило посміхнувся.

Оленчина душа скоса поглянула на нього: на Землі, захищаючи її від п’яниці, він виглядав не таким могутнім. Сатана був у чорному, його широкоплеча висока статура випромінювала Космічну велич, риси обличчя вражали шляхетністю і мужністю.

«Бісів красень – видатна постать Всесвіту! Чому він підбурив Іуду продати Ісуса за тридцять срібників? Важко уявити!» – такі думки бентежили Оленчину душу.

Між тим Сатана повернувся до дівочої душі і зачаклував її ніжним, сповненим любові поглядом яскраво-зелених очей.

– Маргарито, нам летіти у різних напрямках, зроби мені ласку, познайом мене з твоєю прекрасною супутницею, і я не затримаю вас, – промовив Люцифер вишуканою французькою.

Маргарита іронічно усміхнулася до Оленчиної душі.

– Мила подруго, маю честь представити тобі Сатану, Першого Лицаря Мороку і Жаху, Диявола, Хитромудрого Змія, Антихриста, Князя Темряви, Володаря Пекла і Землі, Ворога людського, проклятого Богом і людьми! – з піднесенням промовила Маргарита, але відчувалось, що перелік Сатанинських регалій її втомив.

– Дякую, ти дуже чемна, Маргарито. Забула додати, що я ще й Прокажений Всесвіту і таврований Звір, – якось дивно посміхнувся Люцифер і раптом став на коліна перед Оленчиною душею.

– Олена Земна, найкраща з найкращих людей, моя подруга! А втім, Змію, ти маєш очі, тож бачиш, чого варта її чиста душа!

– Бачу, – у захопленні прошепотів Сатана і пронизав пристрасними очима оголену душу Олени наскрізь.

Жар від полум’я Диявольського погляду сповнив її душу приємним теплом. Особистість Олени зніяковіла.

– Не соромся мене! Сяючі спалахи твоєї яскравої душі засліплюють мій розум, приголомшують серце! Володарко моя єдина, ти – мій світлий біль… Я весь до твоїх послуг, – нерівно, як у маячні, проговорив Сатана, встав з колін і через відчинений люк вистрибнув у Всесвіт, що миттєво його поглинув.

Маргарита упала поряд з Оленчиною душею, погойдалася у приємно занурюючій м’якоті яблука-перини.

– Матір Божа! Який жах! Сатана освідчився тобі у коханні… І як!

– У коханні? Ти впевнена? – розгубилася, розхвилювалася душа Олени. – Маргарито, як він пересувається у відкритому Космосі? Там так холодно і немає повітря, а він же виглядає як людина! – в її голосі відчувалася щира турбота за Люцифера.

Маргарита пильно, занепокоєно вдивилася у душу подруги.

– Бачила б ти себе! Якими неземними кольорами виграє твоя душа! Ясно, чому Сатана здурів на якусь мить! А тобі не раджу від нього дуріти, мила подруго! – Маргарита навіть підвищила голос і посуворішала.

Між тим куля ледь здригнулася, люк зачинився, щось начебто писнуло, і в Олени склалося враження, що їх космічний корабель всмоктало велетенське чудовисько.

– Чому мені здається, що ми просуваємося у чиємусь шлунку?

– Тому, що нас всмоктав потужний космічний шлях, летимо!

– А за яким принципом?

– Завершимо розмову про Сатану, поясню, – пообіцяла Маргарита вчительським голосом.

– А ще вчора ти жалкувала, що ми згаяли час на розмову про нього!

Душа Олени розуміла, що Маргарита зичить їй добра, але такий повчальний, суворий тон їй не сподобався: вона не любила відчувати себе дівчинкою для побиття.

– Вчора було вчора, а сьогодні… – і Маргарита знову прискіпливо вдивилася у душу подруги, – гадаєш, я не помітила, що Сатана жбурнув у твою душу сім’я спокуси? Якщо твої найжіночніші клітини суті зіллються з його бісовим сім’ям, у твоїй душі почне зростати зародок грішного кохання від Сатани. І цей зародок, люба, висмокче з тебе і серце, і розум, і душу!… Повір мені, на світі багато жінок з душами, вагітними від любові до Сатани! Бідолашні геть подуріли від туги за ним, а йому до них байдуже, сміється над ними, кидає їх в обійми розпусти!

Душа Олени сумно здихнула.

– Раніше, Маргарито, ти захоплювалася вишиванням, а зараз, здається, захопилася біологією. Про запліднення жіночих душ бісовим сім’ям чую вперше, – роздумливо промовила Оленчина суть.

– А тебе неможливо було примусити вишивати, ти все втікала, щоб днинами гасати по клумбах садку вершки на Дон Жуанові! – пригадала Маргарита.

– Вишивання ненавиджу, – зізналась душа Олени. – Мій нещасний Дон Жуан! Який був красень-кінь, я так любила його! Як він, бідолашний, брикався, іржав, коли його конфісковували революційні кровожери на м’ясо! У мене душа обливалася кров’ю…

– Так, люба, ми з тобою пережили страшні, жорстокі часи, – Маргарита важко зітхнула. – А спільне горе поєднує, дуже поєднує! Але ми відволіклись. Я ще не все сказала тобі про Сатану. По-перше, йому немає рівних у спокусі жінок, а по-друге, він читає думки людини так вільно, як розкриту книгу. Сатана – знавець людської душі і її долі. В певній мірі такі здібності властиві всім Вищим Янголам, і Білим, і Чорним… В тому ж таки Пеклі є такий геній Фобос, хоча про нього краще не треба…

– «Фобос» в перекладі з грецької «страх»?

– Так, його особистість цілком відповідає імені, що він носить. Слава Богу, порядні жінки його не цікавлять, лише повії, і то для побиття. На твоє щастя, тобою він не захопиться!

– Слава Богу! – і душа Олени перехрестилася. – Цей Фобос просто Звір!

– Знову відволіклись, – невдоволено зауважила Маргарита і повела далі, – по-третє, Сатана шалено багатий! Знаєш, що буде, як ти повернешся на Землю? – Маргарита лукаво поглянула на заінтриговану душу подруги.

– Що? – душа дівчини подалася вперед.

– Він з’явиться на твої очі з чорними трояндами, звісно, негідник, весь у чорному, подарує тобі коштовності, закидає грішми!

– Чому ти так у цьому впевнена? А я не прийму від нього ні коштовностей, ні грошей! Я не повія! – горда душа Олени виглядала королевою.

Маргарита щиро розреготалася.

– Та він же Сатана! Зробить це у такий шляхетний спосіб, що ти не зможеш відмовитися. До речі, аби ти була повією, він би тобою не зацікавився.

– Яка ти розумна, Маргарито! Може порадиш, що мені робити?! – аж закричала Оленчина суть.

– Не кричи, аж вуха позакладало! – скривилася та. – Добре тобі без тіла, не відчуваєш ніякого дискомфорту від польоту, а я при тілі, дихати важко, а ти кричиш…

– Пробач, люба. Це перевантаження – наслідок швидкості польоту? А яка наша швидкість?

– Десь близько дванадцяти швидкостей світла, – буденно відповіла Маргарита.

– Що?! Та хіба це можливо?! – в остовпінні скрикнула душа Олени.

– Та що ж це таке? Я ж просила, не кричи, – заблагала Маргарита, – в Раю ніхто не кричить…

– Але ж, подруго, ти приголомшила мене, – прошепотіла, – ніщо не пересувається швидше світла, це ж начебто доведено вченими.

– Начебто доведено! Саме так! Шлях розвитку земної фізики – заперечення попереднього заперечення! – поважно промовила Маргарита, ще й тикнула вказівним пальчиком перед душею подруги. – Тут мудрість! Вуха маєш?

Душа Олени розреготалася безліччю крихітних чарівних дзвіночків.

– Господи, як же я скучила за тобою, аж лише зараз відчула! Якою розумною ти стала, Офеліє-Маргарито! Всі ці роки мого земного існування… – Оленчина душа знову засміялася, але невесело. – Назвати це життям не повертається язик!… Так от, всі ці роки я хворіла на самотність, в певній мірі тому, що мені бракувало спілкування з тобою. Я маю чудову, розумну маму на Землі, але моя подруга Ліда, на жаль, доволі обмежена… Що потрібно людині для щастя?

– Відчувати себе щасливою.

– Яку дурницю я запитала! – душа Олени з повагою поглянула на Маргариту. – Що таке щастя, чи існує справжня любов, як розбагатіти, прославитися, чи бути зрозумілим оточуючим? – це коло питань, по котрому безуспішно бігає посередність впродовж всього існування людства… Схоже, у своєму останньому земному житті я деградувала, а ти, Маргарито, ще більше порозумнішала. Райське життя пішло тобі на користь!… Як же мені захиститися від Сатани? Підкажи!

Маргарита обережно пригорнула душу подруги до грудей.

– Хрест Спасителя захистить тебе. Буде на тобі Його Хрест, і Сатана не зможе підійти до тебе ближче, ніж на три метри. Не знімай Хреста, якби він не благав, – вона лагідно посміхнулася, – ти не деградувала, навпаки… Не знаю чому, але серед дванадцяти ти займаєш особливе місце. І хоч я застерігаю тебе проти Сатани, та зараз мені спало на думку, що, можливо, краще йому уникати захоплення тобою! Що відбувається, подруго?

Вони трішки посміялися.

– Може ти перебільшуєш, Маргарито?

– Ні!

Душа Олени згадала про своє тіло, уважно поглянула на нього. Складалося враження, що воно міцно спить, здоровий рум’янець покрив його щічки. Та чомусь душа подумала про макіяж, що роблять небіжчикам у похоронних бюро, і знову захвилювалася.

– Подруго, ми розважаємося розмовою про Сатану, мабуть, вже годину! За яким принципом ми летимо? Ти обіцяла пояснити.

Маргарита зрозуміла душу Олени.

– З твоїм тілом все гаразд, не переживай. За земним часом ми летимо лише дві, ну, може, три секунди. Тіло живе, а якби і померло, нічого страшного! Янголи-фахівці реанімують його за будь-яких обставин і одягнуть у нього твою вічну душу!

– Я так зрозуміла, що помре моє тіло, чи ні, не має значення! А якщо мій мозок зголодніє від нестачі свіжої крові, зазнає незворотних змін, і я, з’єднавшись у Раю з тілом, перетворюся на дурну рослину? Не захоплює мене така перспектива!

– Та не турбуйся ти, цього ніколи не станеться! Ти забула, куди ми летимо? З’єднавшись з тілом, ти станеш досконалістю. Янголи-фахівці поліпшать твої розумові показники, розкодують у підсвідомості необхідні знання і перепрограмують твоє життя на двісті земних років без хвороб і старіння.

Оленчина душа, вражена до глибини, уважно слухала Маргариту.

– Отримаєш більшу фізичну силу, ще деякі важливі якості і, нарешті, тобі зроблять косметичні корекції. Будеш виглядати неперевершено! – запевнила усміхнена Маргарита.

– Як чудово! Схоже на казку… Та я б хотіла лишитися собою, хотіла би постаріти, щоб виглядати років на двадцять п’ять, тридцять, і не хочу ніяких пластичних операцій!

Примхи дівочої душі не здивували Маргариту.

– Які тобі потрібні пластичні операції? Ти ж красуня! Тобі просто поліпшать колір шкіри, зміцнять волосся, зуби, нігті, подовжать вії, та й все! До тридцяти будеш старіти, а потім – край, як я!

Якусь мить вони мовчали, душа Олени обмірковувала почуте, намагаючись хоч щось розгледіти через прозору кулю, що пірнула в інший вимір існування з такою шаленою швидкістю, що рух зовсім не відчувався і нічого не було видно, крім суцільної темряви. В душі Олени тужно занило.

– Летимо у Рай, а мені здається, що ми падаємо у чорну безодню плачу і скрежету зубів! Чому так? То за яким принципом ми пересуваємося, подруго? Чи зможу я тебе зрозуміти?

– Гадаю, зможеш, бо я не фахівець з фізики, тож поясню в загальних рисах… Структура Всесвіту дуже складна, неоднорідна, вона утворена світами і антисвітами, є безліч рівнобіжних світів, що співіснують в різних вимірах простору і часу. Всі частини Всесвіту постійно взаємодіють, внаслідок цього вивільняється колосальна енергія. У різних частинах Космосу під впливом цієї вивільненої енергії простір стискається, деформується: дві точки, що були безмежно далекими, зближуються і між ними виникають силові лінії, тобто космічні шляхи. Ці шляхи можуть вбирати у себе будь-яку енергію: енергію гравітацій зірок і планет, величезну енергію чорних дірок, електромагнітну енергію пульсарів. Таким чином, товща Вселенського простору пронизана космічними каналами-шляхами. Вихри від обертання небесних тіл змінюють простір, тому космічні шляхи то з’являються, то зникають, то виникають у таких секторах Всесвіту, де раніш їх не було. Саме одним з таких шляхів, інакше кажучи, супер-потужною силовою лінією… – Маргарита призадумалася, – хоча, що то вже за лінія? Важко уявити! Так от, такою лінією ми з тобою зараз і користуємося. Дуже важливо обчислити час, точку початку шляху, його напрям і потужність, щоб ним пересуватися. Наш шлях до Раю обчислив один Вищий Янгол. Зрозуміло?

– Ну, в загальних рисах… Це приголомшує! Нас пересуває потужна енергія шляху, роль кулі пасивна, тому і немає панелі управління, так?

– Бачиш над головою твого тіла маленьку червону пляму?

– Так.

– Це точка прикладання зусиль Янголів, що несуть відповідальність за наше прибуття на Небо.

– Дистанційне управління?

– Так, щось на зразок того. Задача Янголів – вчасно загальмувати нас і вивести на Світ Божий.

– Як же все це неймовірно! Ще позавчора я б і уявити не змогла, що буду летіти в інший вимір буття зі швидкістю, що перевершує швидкість світла в дванадцять разів, та ще й окремо від свого тіла!… Моя подруга Ліда, аби я їй розказала, нізащо б не зрозуміла мене! Вирішила б, що я збожеволіла…

– То й не кажи їй нічого. Не тільки Ліді, багатьом землянам така інформація здалася б неправдоподібною… А знаєш, Сатана Нижчим Янголам у Раю читає лекції з фізики, дуже цікаві! Він – неперевершений лектор, а його глибокі знання вражають… – Маргарита осіклася і невдоволено скривила вуста. – Та що це я його тобі хвалю?

– А й правда! Краще розкажи про Бога, про Ісуса Христа…

– Ісуса Христа неможливо не любити. Той, хто побачив Його хоч раз, полюбив навік так, як все живе любить Сонце! Він – надзвичайна, виняткова за значенням, Особа Всесвіту. Син Творця – Перший Лицар Світла і Любові, – з теплом, у глибокій пошані промовила Маргарита.

– А Творець? – ледь чутно запитала Оленчина душа.

– Творець?… Він турбується про кожну найдрібнішу частку Всесвіту, про кожний атом, чи електрон… Він просто наповнює Всесвіт Собою. Той, що несе Життя, надав людському існуванню сенс – подарував людям безсмертні душі, та вони, прийнявши Його дарунок, «віддячили» Йому ненавистю між народами! Бог є Все і в Усьому! Аби люди усвідомили Це своїми серцями, то не вбивали б один одного, не протистояв би Мусульманський світ Християнському, аби люди…

Раптом кулю з космічними мандрівницями жбурнуло у дивовижний світ Світла, сяючий щастям, добром та чистими помислами.

– Ой! Чому мені так добре?! – зойкнула душа Олени від неперевершеної насолоди і радісно розреготалася.

– Тому, що ми влетіли в Рай!