Читать книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна - Страница 21

Ісус спустився у Пекло. Чистилище приголомшувало, розчавлювало грішну душу грізною могутньою величчю, вражало страшною, хижою людському оку, красою. Нещасна душа, потрапивши у Пекло, почувалася жалюгідною, безпорадною комахою, приреченою до нестерпних тортур.

Сатану недарма вважали князем Темряви: в країні Жахів чорні, як чорний оксамит, ночі чергувалися з похмурими, сірими півсутінками-днями. Світло панувало у Пеклі на Різдво Христове, Великдень і Трійцю. В ці великі свята грішники не мучились, більше того, кожний отримував те, що хотів. Тож мученики любили ці свята і чекали на них з нетерпінням, сповненим болючих страждань.

В мить появи Ісуса у Пеклі грізні чорні хмари потворними чудовиськами повилазили з безодні Плачу і Скрежету зубів і зазміїлися глибокими ущелинами між височенних гранітних гір, подекуди покритих брудно-іржавим моховинням. По схилах крутих скель деінде, мов у страшних родових муках, покорчило мертві дерева.

На заході, визначеному Сатаною умовно, криваво палало небо, вириваючи жахливі, душерозтинаючі крики та полум’яні іскри з майже неосяжного багаття. В народі цей вогняний простір зветься пекельною сковородою недарма: тим, хто туди потрапив, здається, що вони смажиться там безжальну вічність, хоча насправді їх страждання – лише час каяття за скоєне ними зло, і ніхто не горить у полум’ї сорому більше, ніж йому призначено.

Та Сатана не був би неперевершеним психологом грішних душ, аби не сотворив на умовному сході справжній шедевр жаху – Кровоспад. З величезної темно-сірої скелі могутнім, смертельно пораненим монстром зривався червоний потік. Сатанинський витвір глибоко вражав диявольською красою, та оцінити ту дивну красу міг хіба що мозок божевільної, або дуже жорстокої, мужньої людини: Кровоспад було утворено з крові пекельних мучеників. Розбризкуючись по слизьких, огидних валунах, людська кров ревла та стогнала. Прислухавшись, можна було розібрати окремі, збожеволівші від звірячого болю, голоси.

Серед валунів, незграбно ковзаючись та брикаючись, бавились маленькі, напрочуд потворні звірята: щось середнє між пацюками, свинями та морськими котиками. На перший, помилковий погляд, здавалося, що вони насолоджуються пекельним життям. Та придивившись, можна було помітити чисельні виразки на їх брудних, закривавлених тільцях – велетенські хижі орли, кружляючи над огидною малечею, поволі висмикували з неї шматки плоті.

Спаситель поглянув на звіряток, з жалем і відразою відвернувся, за своє нескінченне життя Він так і не звик до пекельних жахів.

Бурхливо розбризкуючись, грішна кров розділялася на два темно-червоні, з гнилуватим відтінком, потоки, що омивали могутню скелю-острів. На вершині скелі височів похмурий лицарський замок. Виростаючи зі скелі, він був її логічним завершенням. У витонченому готичному стилі не було нічого зайвого. Гостроверхі башти наскрізь протинали важкі хмари. На деяких баштах майоріли чорні грізні прапори з зображеннями Смерті, людських черепів та кісток.

Син Божий стояв на самому даху замку. Скрізь дірки у хмарах, що мчали з шаленою швидкістю під тиском холодного, пронизливого вітру, Він бачив, як потоки крові, обминувши скелю-острів, утворювали ріку, що впадала у Криваве море. Море крові мучеників виглядало безмежним океаном, та Ісус знав: межі є, мають бути!

Пориви вітру сильнішали, заморосив солоний сльозний дощ. Серце Спасителя боляче занило і Він прочитав молитву за спасіння грішних душ, що сотворили дощ. Над Його головою закружляли хижі могутні орли. Вони не цвірінчали, як райські пташки, від їх жахливого скиглення стигла кров у жилах.

На одному з таких орлів до Ісуса стрімко підлетів Сатана і спритно зіскочив з величного птаха на дах. Ісус поглянув на нього: Сатана, як Сатана – похмурий, під втомленими очима синці, в зубах сигара, в руці пляшка віскі. Єдиним ковтком він допив віскі і запихкав сигарою.

– Чекаючи на Тебе, я занудьгував, тож вирішив облетіти свої володіння. Сьогодні Кровоспад напрочуд кровоповний, – Люцифер кинув сумний погляд на свій витвір, – холодний сірий граніт і червона жива кров! Парує… Справжня краса породжується з поєднання протиріч, згоден?

– Ти знаєш, що твій шедевр завжди вражає Мене до глибини душі, та Я вважаю його найстрашнішим жахом Всесвіту, не красою! Мене від нього нудить, Мені болять його голоси, у нас з тобою різні уявлення про красу, Люцифере! – з тугою заперечив Ісус.

– Не такі вже й різні, втомила мене ця грізна краса, давно втомила! Та що вдієш? На грішників Кровоспад призводить неабияке враження… Ха! Кривавий запропонував особливій покиді надсилати перед смертю сни з видом на цей бурхливий жах з запрошенням у Пекло! Як Тобі цей безкоштовний квиток у нове «чудове» життя? – Сатана сплюнув у ріку, поглянув на Ісуса: – Та Ти ж наскрізь промок під сльозним дощем! Покидьки, вони забруднили Твій білий одяг огидними сльозами! І як вони завжди відчувають Твою присутність у Пеклі? – Сатана владно огледівся і лютим звіром заволав на все Пекло: – Злодії, пізно моросити сльозним дощем! Вгамуйтеся, не то підвищу температуру!!!

Дощ припинився в єдину мить.

– Люцифере, не дуркуй! Заради Творця, поки Я у тебе, дай їм перепочити!

– Як завжди, просиш за цей мерзенний бруд, дивак Ісусе… Добре, – зітхнув Сатана і загорлав: – Во ім’я Отця і Сина на деякий час дарую вам спокій! І щоб не було свавілля і гидот, не то передумаю!

Звідусіль почулися зітхання від полегшення. Ісус посміхнувся Люциферу.

– Ходімо у замок, жартівнику! – і Сатана усміхнувся.

– Ти про що?

– Про неї, мою дівчинку, – пояснив Люцифер і ледь натиснув на гранітну цеглину ногою. – Як прикро Ти вразив своїх пречистих наречених! Вони обрали Тебе, а Ти на їх очах…

– Обрав її і з задоволенням лишив би у Раю, подалі від тебе! Та на ній призначення, – Ісус відверто поглянув Сатані в очі, що спалахнули раптовим гнівом.

– Он як! Призначення! – невдоволено буркнув Сатана.

Перед Ними відчинилася ляда, з неї висунувся ліфт.

– У який стиль?

– Бароко, – кинув Ісус.

Увійшли у ліфт, спустилися на поверх, де панував «бароко».

Замок мав триста поверхів, та він був лише видимою вершиною пекельного айсберга. У високій скелі-острові, прикрашеній замком, було безліч приміщень: апартаменти Вищого Чорного Янгольства, пекельна канцелярія, розкішна, безцінна бібліотека Сатани, окремі камери для відомих грішників, різноманітні лабораторії для дослідів геніальних вчених-негідників, казарми для солдатів Смерті, сховища скарбів, комірчини продуктів, винні погреба і ще багато чого. З черева скелі по таємничих ходах можна було потрапити у нижчі прошарки Пекла, у найстрашніші його закутки.

Резиденція Сатани розміщувалася на десяти верхніх поверхах замку, вражала розкошами, затишком і витонченим смаком: господар не любив зайвих речей. Кожний з десяти поверхів був витриманий у певному класичному стилі.

Тільки-но Ісус з Сатаною увійшли у розгогулений, роззолочений хол, як почулося гучне чітке привітання вартового:

– Хай живе Ісус Христос! Хайль Герр Люц!

Бритоголовий юнак з мужніми рисами чистокровного арійця виструнчився, брязнув підборами до блиску начищених чобіт і чітко викинув вперед руку.

– Хайль, і не кричи нам у самі вуха, як різаний, не глухі, – недбало пояснив Сатана.

Поки йшли по коридору, разів десять пролунало «хайль».

– Останнього разу, як Я у тебе був, твої вартові красувалися у формі, здається, американських піхотинців. А зараз у формі «СС», чому?

– А біс їх зна, моїх бритоголових янголів Смерті? Вчора підходе до мене Фріц і просить дозволу знову одягнути форму «СС», мовляв, їм це більше до вподоби. Я дозволив, яка мені різниця! Аби старанно виконували свої обов’язки!… Краще поясни мені, Перший Лицарю Світла, чому моя дівчинка лишилася на самоті з негідником Ричардом? Де були Твої очі?

– Мої очі були на нараді Вищого Світлого Янгольства, Сатано! Здається, неприємна необхідність звітувати один одному не обходить наші з тобою стосунки, та, якщо хочеш знати, Я не вважаю Ричарда негідником, він заслуговує на співчуття, тому Я вирішив, що йому краще змінити обстановку. Сподіваюся, на Дерміді у нього не буде багато часу на болючі спогади про Олену. Що вдієш? На Нижчому рівні інколи трапляються помилки, з рештою, це сито!

– Сито? – процідив скрізь зуби Сатана. – Кожний прошарок Раю, чи Пекла можна вважати ситом! Низка людських перевтілень це постійне пересівання через сита різної дірчатості!

– Глибина, а головне, засіб виразу твоєї філософії вражає! – засміявся Ісус.

Сатана зупинився, повернувся обличчям до Нього.

– А я став простим і не жалкую з цього, мене дратує химерна витіюватість думок Світлого Янгольства! Я продовжу: ось на це сито потрапляє розкішний діамант – моя дівчинка. І що, Ісусе? Для чистої діви райськії кущі не достатньо безпечні? Не треба звітувати мені, просто поясни, чому, Сину Божий? Аби я запросив її у Пекло, жодна пекельна сволота не торкнулася б її навіть хтивим поглядом!

– Не дорікай Мені, Сатано! Здається, і ти, і Я зреагували на вчинок Ричарда миттєво! – вибухнув Ісус.

Люцифер пильно поглянув на Нього, ствердно хитнув головою.

– Пробач, Ісусе. І чого це я зарікаюсь? Уяви: я запрошую її у Пекло. Та вся б Вища сволота, перепрошую, Вища Чорна Янголота роздягала б її хтивими очима! – Сатана важко здихнув. – Кохаю я її, тому і кричав, як навіжений. Мені нестерпно на душі, коли до неї торкається чоловік… Хоча, з іншого боку, як чоловік чоловіка, я розумію Ричарда – вона дуже гарна, зваблива, її хочеться торкатися!

Надзвичайно палка пристрасть у голосі Сатани не сподобалась Ісусу.

– Знову за своє? Як чоловік чоловіка?! Вона не для тебе, а ти не чоловік! – підвищив Він голос.

– Це Ти сказав! А я кажу: вона для мене! А Твоя неточність виглядає образливо: я не людина, але чоловік! Бути людиною і чоловіком це не одне і теж. Я правий? – запально проревів Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Здається, я знову втратив рівновагу, – зауважив Сатана, – ось що, давай зараз як слід викупаємося в басейнах і переодягнемося. Від отих смердючих сліз на шкірі можуть виникнути прищі, а ми виглядаємо молодими, гарними, нащо нам такий неприємний клопіт?

– Гаразд, згоден, – засміявся Ісус.

Їм назустріч повагом крокував пекельний лікар Джеймс, англієць за походженням, що потрапив у Чистилище не за такий вже й страшний гріх: вбив свою жінку, що безсоромно зраджувала йому з чоловіками, ще й відверто насміхалась над ним, сповідуючись йому у чисельних зрадах. Остання її зрада з його найліпшим другом перетворила витриманого британця Джеймса на збожеволівшого від болю ревнощів Отелло, і він всадив у її серце скальпель. Джеймс давно вже спокутав цей гріх, і за надзвичайно сумлінну працю та виключну порядність його було запрошено у Рай, та тортури від свого гріха і звичка піклуватися про здоров’я Сатани не відпускали Джеймса у світ Світлого Щастя. Він віддано служив Люциферу, був і за лікаря, і за порадника, що мав неабиякий вплив на Володаря Пекла. До порад Джеймса Сатана завжди прислухався, не зважаючи на свій вулканічний норов та різкі зміни настрою.

Тож і зараз Джеймс ввічливо привітав Його Світлість Ісуса Христа і прискіпливо поглянув на Сатану.

– Жахливо виглядаєте, сер! – відверто заявив він Люциферу. – Бліді, синці під очима, віскі Вас занапастять!

– Що вдієш, Джеймсе? Такий вже я є! – кинув Сатана і розпорядився: – Нехай Ісусу приготують білий басейн за номером сім, а мені чорний за номером тринадцять і принесуть склянку віскі.

– Перепрошую, сер. Вам принесуть морквяний сік, – суворо відказав Джеймс.

– А, може, ще й клізму зроблять?! – вибухнув Сатана.

– Згоден, чудова думка, сер! З неї і почнемо, потім сік, басейн і легка вечеря.

– Хоч би не соромив мене перед Ісусом переліком отих гидотних процедур, Джеймсе!

– Вибачте, мілорде Ісусе, та такі вже мої обов’язки! – і Джеймс поклонився Спасителю: – За хвилину Ваш басейн буде до Ваших послуг, Ваша Божа Світлість.

– Дякую, Джеймсе. Сатано, тобі пощастило з лікарем!

Син Божий і Сатана розійшлися приймати водні процедури. Люцифер увійшов у кімнату з чорним басейном.

– Дозвольте, сер, я огляну Вас, – звернувся до нього Джеймс.

Сатана скинув одяг. Його висока, широкоплеча статура була б бездоганною, аби не одна неприємна «дрібниця»: на пружних грудях кровоточило і гноїлося огидне тавро Звіра у вигляді трьох шестірок.

– Сьогодні ще гірше, ніж учора, – констатував лікар, – дуже болить?

– Болить, Джеймсе, болить! Вприсни мені морфій, щоб я міг пристойно поспілкуватися з Ісусом.

– Гаразд, сер, але дозвольте мені повикидати Ваше віскі і кубинські сигари, інакше тавро зжере Вас! І не ображайтеся, сер Сатано. На що Ви себе перетворили? Якщо юна леді така, як Ви мені розказали, на біса Ви їй потрібні з таким жахливим виглядом, сер?!

– Добре, Джеймсе, твоя взяла!

Спаситель сидів у вітальні «бароко». Йому подобалася ця кімната. Затишно, розкішно, просторо і просто. Приємно тріщали дрова у гарному комині.

– «У Сатани є смак, розуміється на красі», – не вперше відзначив про себе Ісус.

Чекаючи на Сатану, Він розглядав фігури на шаховій дошці. За дверима вітальні все ближче і ближче лунало: – «Хайль, Герр Люц!»

Нарешті на порозі виникла постать Сатани, він був у довгому шовковому халаті чорного кольору. Такий же халат був і на Спасителі.

– Тобі не набридло це бісове «хайль»? Нащо стільки вартових на одному поверсі? Яка чисельність твого війська янголів Смерті, Сатано? – запитав Ісус, вивчаючи шахову комбінацію.

Після процедур Люцифер виглядав значно краще, під впливом морфію його зелені очі набули таємничого блиску, він майже не відчував тавра.

– Сину Божий, це лукаве питання! Ми вороги, тож я маю право не відповідати, але скажу: чисельність мого війська дуже значна і кожного свого солдата я знаю в обличчя і пам’ятаю його ім’я! А дозволь поцікавитися, чи знаєш Ти чисельність свого гарему, чи пам’ятаєш ім’я кожної пречистої діви, Твоєї нареченої?

– На жаль, ні. Ними займається моя матінка. Мені бракує часу приділяти їм увагу, як вони на те заслуговують. – Ісус підвів голову і невдоволено запитав: – А до чого тут гарем? Я, що, по-твоєму, шах перський?

– Гірше, значно гірше! – дошкульно посміхнувся Сатана. – Шах перський хоч одну ніч дарує кожній своїй жінці, а коханим жінкам і більше! Він дарує їм щастя материнства – діточок! У них є хоч якийсь сенс для існування… А Ти, Сину Божий, пресвятий! Ти даруєш своїм нареченим небувалу радість цілувати край Твого одягу у дні Християнських свят, та їх так багато, що не кожній аж так щастить… Вони записуються у чергу, щоб відчути надзвичайну честь спілкування з Тобою! Хоч би дозволив їм мити Тобі ноги і утирати волоссям, як би це втішило дівчаток! – скінчивши зухвалу промову, Сатана відчув, що перегнув палицю і пожалкував.

Ісус уважно вислухав його і підвівся.

– Піду Я, Сатано! Не така вже й цікава ця партія! – розчаровано кинув Він.

– Не йди, Ісусе, прошу! Я збожеволів… – почав вибачатися Сатана, встаючи з крісла.

– Збожеволів?! Не згоден, підлий Змію, так не божеволіють! Мета кожного твого божевілля – вразити Мене в душу, Антихристе! Як ти посмів порівнювати Моїх наречених з жінками з гарему?! Що між ними спільного? Як посмів давати Мені хтиву пораду?! Правий Батько, що прокляв тебе! – іскорки щирого обурення спалахнули у синіх очах Ісуса.

– Ісусе, хіба я не ворог твій?! Хіба не Ти закликав прощати ворогам своїм? Прости мене, хтивого негідника, Ти ж знаєш, якої я жахливої вдачі! – Сатана силоміць примусив Ісуса сісти у крісло, дбайливо підсунув Йому під ноги візерунчатий стільчик. – Тобі зручно? Праведний гнів, Ісусе, перетворює Тебе на такого небезпечного красеня! Як жаль, що Тебе не можуть бачити земні жінки!

– Не лести, Сатано! Втомив ти мене спокусами! Я лишуся, але ще один такий вибрик і Я піду, не подивлюсь, що Ти Мій ворог. І ніколи не спущусь до тебе! – суворо пообіцяв Ісус: – Чому Фріц ще досі не приніс вина?

– Фріц! – гукнув Сатана.

– До Ваших послуг, Герр Люц! – миттєво виникнувши на порозі, чітко гаркнув німецькою Фріц.

– Принеси улюблене вино Ісуса Христа, фрукти. Та не гарчи, як пес кілер, що за манери! – розпорядився Сатана німецькою.

Деякий час Ісус і Сатана мовчали, роздумували над шаховою партією.

– То навіщо моя дівчинка знадобилася Раю, Ісусе? – порушив тишу Сатана.

Ісус посміхнувся.

– Чому ти так вперто називаєш її своєю? Хіба у тебе є на те підстави, Сатано? – тихо запитав.

– Поки що немає, та вірю, будуть! – роздратовано кинув Сатана. – А Тобі що? Ну, називаю її своєю, я не маю права на мрії?

– Мріяти можеш, – Ісус зробив хід конем.

– Ти не відповів, – нагадав Сатана, обороняючи короля пішаком.

– Вибач, Я не зобов’язаний тобі звітувати, – лагідно мовив Ісус.

Зайшов Фріц, розташував пляшку червоного вина, келихи і фрукти на столику поряд з шаховою дошкою.

– Шнель, шнель, Фріц! – поквапив його Сатана.

Той побіг до дверей.

– Можеш не казати, Ісусе! Я і так знаю, у мене у Раю є агенти! – запально кинув Сатана, задітий за живе.

Ісус щиро розреготався, налив два келиха вина.

– Прошу, Сатано! Знаю Я твоїх агентів! Перекажи Фобосу, що, якщо ще раз сунеться у Рай без дозволу, присоромлю його перед Вищим Янгольством, позриваю з нього маскуючі оболонки, витівник! – Ісус відпив вина.

– А Фобосу байдуже! Чхати він хотів на Вище Янгольство, Ти ж знаєш, Ісусе, – Сатана розкурив сигару, випустив сизо-блакитний дим через ніздрі, – та я і без Твоєї відповіді знаю: Рай затіває якусь місію по спасінню Землі, а саме моєї дівчинки для виконання такої почесної справи і не вистачало! До речі, Світле Янгольство пам’ятає, хто Володар Землі, чи мені нагадати?

Ісус помітив в очах Сатани лють і погано приховану образу.

– Ти втратив слона, – Ісус зробив хід пішаком, – у тебе непевна позиція.

– Непевна? Я так не гадаю, – Сатана пересунув ферзя.

Ісус задумався.

– Що стосується місії, то вона буде виконана людьми у крайньому випадку. Світле Янгольство не втручається у справи Землі, не претендує на твої володіння… поки що…

– Це втішає, – і Сатана скривив вуста у глузливій усмішці, – моя дівчинка належить до еліти людства, я правильно зрозумів, Ісусе?

Син Божий відкусив від великого червоного яблука, пильно поглянув Сатані в очі.

– Правильно. В її підсвідомості Я зміг виявити інформацію лише про сім останніх існувань, більшість перевтілень закодована, код дуже складний, розумієш?

– Розумію, це означає…

– Це означає, що мріяти про неї ти можеш, та між вами глибока прірва! Вона належить світу Світла, а ти – Мороку! А ти дозволив собі кричати про грішну любов до неї на все Небо! Після пригоди з Ричардом їй лише бракувало твого нахабного освідчення, Сатано! Перелякав її! – суворо виказав Сатані Ісус.

– Проте Ти втішив! – роздратовано кинув Люцифер.

– Так, втішив і подарував їй Хрест.

Запанувала напружена тиша.

– До речі, коли я, безсоромний придурок, волав про кохання до неї, було дуже смішно?

– Та ні, не дуже. Нижчі Янголи виглядали здивованими, а Вищі, гадаю, розважилися.

– Так, чим вище істота, тим краще у неї з гумором, – зажурившись, зітхнув Сатана і запихкав сигарою, – ось, Ти, Ісусе, розтлумачив мені, як недорозвиненому, що я зі світу Мороку, а вона – Світла. Та що вдієш? Зрозумій, я закохався! Це щось страшне, Ісусе! С тих пір, як побачив її, відчуваю гостре лезо ножа у серці… Булгаков розумівся на коханні: «Любовь выскочила перед нами, как из-под земли выскакивает убийца в переулке, и поразила нас сразу обоих!». Якби ж вона вразила нас обох!

Сатана перехилив келих і заплющив очі.

– А що Ти думаєш про неї, Ісусе?

Син Божий, розглядаючи яблуко у своїй руці, поринув у далекі спогади. Здавалося, Він не почув запитання.

– Я думаю, Люцифере, що зустрічав її у своєму земному житті, – сумно промовив Ісус.

– Ти певен? – прошелестів вустами Сатана.

– Так.

Сатана раптом занервував, налив Спасителю і собі вина і, ніби щось прораховуючи, примружив очі.

– Твій хід, – нагадав Ісус.

– А! – махнув рукою Сатана, він втратив інтерес до партії.

– У чому річ, Люцифере? Так ми будемо грати до Страшного Суду! – обурився Ісус.

– Ти знаєш, у чому річ! Чому вона така шляхетна і гарна? А який особливий відтінок має її душа, помітив? – натхненно прошепотів Сатана. – Ці її фантастичні фіолетові очі… Вони вбирають безмежжя Всесвіту, чи мені здалося?

– Вбирають, а її душа надзвичайно тендітного рожевого відтінку… Виникає потреба її захищати, – щиро промовив Ісус.

– Так, я ледь не збожеволів від приголомшення, коли її Сяючу беззахисність потягло у ту кляту дірку! – розхвилювався: – Отвечаю, если бы это случилось, у меня бы крышу сорвало полностью! Удивляюсь, как мы успели с Тобой ее выхватить, Спаситель…

– Не удивляйся, Сатана. Не хуже тебя разбираюсь в ценности души и красоты. Я всегда буду рядом с ней, всегда буду защищать ее и, прежде всего, от нечистой силы. – і Спаситель кинув на Люцифера твердий, вольовий погляд.

Сатана встав, заметушився по вітальні, розкурив сигару, знову сів.

– Дякую за відвертість, Лицарю Світла і Любові!

– Не варто, Лицарю Мороку і Жаху! – озвався Ісус.

Стосунки між Спасителем і Люцифером були складними, але щирими. Протиріччя у поглядах то поєднували їх, то роз’єднували. Вони були супротивниками, що поважали один в одному силу та розум.

– У Нижчому Раю складають анекдоти про твою грішну пристрасть до жінок, про твої чисельні спокуси та пригоди, Сатано! Вгамуйся нарешті! Не заводь себе, не тіш розбещену уяву сценами прелюбодійства з чистою дівою! Вона не для тебе! – чітко виголосив Ісус.

В яскраво-зелених очах Диявола спалахнула шалена лють.

– Мені байдуже до анекдотів і пліток Нижчих Янголів, не дарма Фобос називає їх тупаками! – Сатана перехилив келих вина. – Хтиві пригоди, спокуси, пристрасті! Давно минулося все це… Хіба сучасну жінку є необхідність спокушати? Та вона сама спокусить будь-кого! Ти знаєш, скільки разів я мусив втікати від розкутих наполегливих жінок останнім часом? Та для них не існує ніяких моральних перешкод! Їх не лякає навіть СНІД!

Ісус невимушено розреготався.

– Дивуєш ти Мене, Сатано! Ти втікаєш від жінок? Кумедне видовище! – крізь сміх зауважив Він.

– Так, втікаю. Що смішного? Набридли мені ці емансиповані самозакохані жінки, пекельно набридли! Мені байдуже до багатих манірних шльондр з вищого кола, та й до дешевих повій теж. Я ж бачу жінку куди краще, ніж земний чоловік. Досить мені трохи зосередити на ній погляд і я бачу геть усе – силіконові груди і вуста, штучні нігті, накладні вії. Бачу, який великий ніс був у неї до пластичної операції, бачу, як у її шлунку перетравлюються шматки гамбургера, ну і звісно, які думки панують у її пустій голові!

– А Я концентрую свою увагу лише на людських головах і душах, Сатано.

– І тільки?

– З обраними співпрацюю, хіба це таємниця для тебе?

Тиша сповнила вітальню. Сатана підвівся, підкинув у комин дров. Спаситель поглянув у вікно – стемніло, настала пекельна ніч. Раптом колосальної потужності блискавка розколола небо, жахливим монстром прогуркотів грім і суцільна водяна стіна миттєво оточила замок. До шибок вікон поприбивало пекельний летучий непотріб: кажанів, птеродактилів, птахо-ящерів, птахо-зміїв, рибо-птахів і ще щось незрозуміле.

Звірята міцно притиснулись жалюгідними тільцями до шибок вікон, їх огидні мордочки порозплющувало до мерзоти, та в гострих оченятах була цікавість: вони розглядали затишну вітальню, Ісуса, Сатану.

– Дітлашки мої манюні, прилетіли до татуся? – розчулився Диявол і посміхнувся до огидної малечі.

Ісус скривився, відвернувся від вікна.

– Ніч буде тривати довго?

– Запланована на дві години, дощ – на десять хвилин.

Ісус поглянув на Люцифера співчутливо.

– Ти таки навіжений, Сатано! Кричав, що одружишся з нею… А як ти уявляєш спільне життя з юною дружиною? Оці чудовиська, Кровоспад, море Крові, зойки мучеників! Хіба чиста душа діви в змозі звикнути до пекельних жахів? Я ще досі не звик!

– Ісусе, Ти віриш, що я кохаю? – і Люцифер прямо поглянув Йому в очі.

– Як не дивно, вірю. Хоча кого ти тільки не кохав! Здається, всіх найвидатніших красунь всіх часів і народів. Я не правий?

– Не зовсім, то були захоплення, сильні захоплення. А кохаю я вперше у своєму проклятому житті. Розумієш, раніше мені і на думку не спадало одружуватися! Хочу, щоб вона завжди була поряд. Знаю, Пекло налякає її, але я щось придумаю, аби вона тільки погодилась!

Ісус важко зітхнув, махнув у досаді рукою.

– Ти і на неї поглянув безсоромним поглядом, як зустрів? До речі, де ти її зустрів? – якось дивно запитав Ісус, в Його глибоких синіх очах майнув смуток.

Очі Диявола погострішали від напруження думок.

– Ти не в гуморі, Сину Божий, Сину Людський! Твоя душа збентежена: Ісус-чоловік здивував Ісуса-Бога! Ісус з Назарету подарував моїй дівчинці білі троянди, ще й записку прилаштував з побажаннями успіхів у райських науках!

– Воістину, нічого немає таємного, що не стало б явним, – у голосі Ісуса промайнуло ледь помітне роздратування, – Сатана з Пекла подарував їй чорні троянди! А що в його записці? «Завжди до твоїх послуг, Володарко мого серця, навіки твій»?!

Сатана мовчав, відвівши очі.

– Що це, Люцифере? Вибух ревнощів?… До Ісуса-чоловіка? Цей чоловік не супротивник тобі, Його давно скорив Ісус-Бог! Остерігайся Ісуса-Бога, Він доволі могутній супротивник, що захистить її від нечистої сили.

– А я, звісно, носій цієї огидної Тобі сили? Прокажений, проклятий Богом і людьми, таврований Звір, найхтивіший спокусник, перший покидьок Всесвіту, кат людства, хай йому біс! – вибухнув Сатана.

– Годі, Сатано, годі! Регалій забагато! Носій не носій! Не в цьому річ, вона ще дитина, не турбуй її, не бентеж юну душу спокусами, на ній призначення!

– Призначення, Ісусе? Її призначення – стати моїм спасінням! – вперто вигукнув Люцифер.

– А! – Ісус безнадійно махнув рукою. – Так де ти її зустрів?

– У Зоні, тобто в Україні, у промисловому місті, – він відпив вина, посміхнувся, – знайшов перлину на смітнику! Вона щось роздивлялася біля таких різнокольорових будочок. Люди там називають їх кіосками.

– А ти що там робив?

– Відслідковував пересування значних сум грошей. Ти знаєш, моя агентурна мережа оплітає всю Землю. Повідомлення українських агентів зацікавили мене: у країні злидні, страшне безробіття, заводи пограбовані, не працюють, люди не отримують місяцями платню, сім мільйонів українців шукають щастя за кордоном… До речі, Ти говорив з Батьком про самовбивць?

– Говорив, Він запрошує тебе на нараду.

– Добре, бо приймати мені їх нікуди, прошарки Пекла кишать грішниками, як зіпсоване м’ясо червами! Конкуренцію Пеклу складають хіба що українські та російські тюрми… Нехай цих збожеволівших з відчаю приймає Сірий світ. Так от, на тлі зубожіння і вимирання народу…

– Он як! Вимирання? – гнівно перепитав Ісус.

– Так, вимирання, бо дітей у тій країні не народжують, а якщо щось і народжується, то хворе. Не дивно, найгидотніше екологічне довкілля у Європі! Уяви: замість води там вживають каналізаційні стоки і називають ту мерзоту дніпровою водою! А про забруднення повітря і рівень радіації і говорити нічого!

– Поздоровляю, Сатано! Догосподарювався! – розчаровано кинув Ісус і з глибини Його синіх очей виринула Божа журба.

– Не дорікай мені, Сину Божий! Ми обоє знаємо, що «людина» – звучить не дуже гордо. Після тих клятих вибухів у Хіросімі і Нагасакі я не втручаюся у життя людей, не кидаю їм прозорих натяків, як поліпшити життя… Розчарувало мене людство остаточно, ця його ненажерність сарани! – роздратовано мотнув головою. – Моє Чорне Лицарство Смерті кружляє над хворим тілом Землі хижими кібцями, але ледь встигає видзьобувати паразитів з її виразок. Ця бісова покидь так швидко плодиться!

Уважний погляд Спасителя огорнув Люцифера співчуттям.

– Сатано, а хто підказав людству ідею використання ядерної реакції, Фобос?

– Він, наш пекельний геній! Пам’ятаю я ту Чорну нараду, було все Вище Лицарство: Євген, Кривавий, Вертлявий, Самозакоханий, Лютий, Дракула, Дон Жуан, Альфонс, Хам, Жмот і навіть Лінивий. Він, покидьок, усіх нас наче зачаклував! Всі як один погодились – підказка використання енергії ядерної реакції буде на користь людству! Що у нас було в головах?! Ніхто не подумав про наслідки! – і Сатана в обурені знизав плечима. – А коли подумали, було пізно! Ідея Фобоса вже опанувала голови видатних фізиків.

Ісус напружено розмірковував.

– Люцифере, як гадаєш, Фобос продовжує натякати людству?

– Думаю, ні. Зараз йому байдуже до людства, він захопився складанням карт найкоротших шляхів Всесвіту. Чим би дитя не тішилось, тим паче, таке зіпсоване і шкідливе!

– Сатано, невже ти вважаєш, що його захоплення безпечне для Громади Всесвіту? Пекельний геній не просто складає карти шляхів, він знаходить входи у рівнобіжні світи, у багатомірні простори і замикає їх, влаштовує космічним мандрівникам смертельні пастки!

Люцифер невесело засміявся.

– Знаю я, Ісусе! Покидьок накопичує майно, набирає Вселенської ваги: урвав чималий шмат Космосу! Одне втішає – Космос безмежний! Уяви, викрав з десяток найкращих вчених з Пекла!

– І ти дозволив?!

– А він, негідник, спитав мого дозволу? Кого він має на увазі? Творця? Тебе? Мене? Янгольство?… Недавно заявив, що відтепер звільнився від часу! Мовляв, для такої геніальної особи, як він, часу не існує! Існує лише послідовність подій у просторі, якою теж можна знехтувати!

Ісус розреготався.

– Доволі цікава маячня! Шалене прагнення до абсолютної свободи перетворює Фобоса на найнебезпечнішу істоту Всесвіту, до того ж божевільну. Це ж ази: простір, маса, час. Їх взаємозалежність – основа Всесвіту. Аби Творець не зважав на цей зв'язок, нічого б не сотворив. Чому він забув це? – у розпачі промовив Ісус.

– Забув, бо не хоче ні на кого і ні на що зважати! Для всього Чорного Янгольства моє слово – закон, тільки не для нього! Не минає пекельної днини, щоб ми з ним не билися, не фехтували!… Годі про нього! – Люцифер запально махнув рукою, закурив.

– Сатано, ми ж говорили про любов!

Обоє весело розреготалися.

– Нагадай, на чому я зупинився?

– Ти говорив про каналізаційні стоки, що вживають замість води.

– До чого тут любов? – і Сатана засміявся.

– З точки зору Світлого Янгольства наша бесіда немає ніякої вартості, така вона непослідовна! – Ісус засміявся теж.

– Що нам до їх точки зору? Ми у Пеклі! Звісно, не такі вільні, як Фобос, та можемо дозволити собі розкіш бути непослідовними. Так от, Україна привернула мою увагу разючими контрастами: з одного боку, вимирання і зубожіння населення, а з іншого, перетікання колосальних капіталів за кордон, серед європейських країн лідирує по закупівлі дорогих автомашин. В те місто привели мене справи, ми підготували з моїми підлеглими зіткнення двох наймогутніших мафій України. – Сатана розкурив сигару, видихнув дим, замріяний погляд його яскраво-зелених очей полинув вдалину: – Нарешті добрався до любові! Випало десять вільних хвилин, я йшов брудним містом, цвіли тополі, дуже сніжило пухом, доволі неприємно! Вона стояла біля будочок спиною до мене. Це доля!

– І ти уважно роздивився її?

– Так, я безсоромно роздягнув її оком, хтивий я мерзотник, і уяви, мені стало соромно!

– Та невже? Ти знову дивуєш Мене, Сатано!

Тут тричі ударив гонг.

– Продовжу сповідь за вечерею, Джеймс не любить, коли я ігнорую цей клятий гонг. Ходімо у їдальню!

Вони підвелися.

– Якщо у тебе панує суворий англійський порядок, то, може, одягнемо смокінги? – пожартував Ісус.

– З якої такої нагоди? Якщо хочеш, можемо піти хоч голими, – весело запропонував Сатана, – жінок у замку немає, є тільки залишки їх підсмаженої плоті на пекельній сковороді. Відверто кажучи, мене це не надихає аж настільки, щоб виглядати джентльменом!

Ісус з Сатаною поволі йшли до їдальні, безшумно занурюючи ноги у розкішний килим, що вистилав коридор у кучерявих загогулинах. Сатана поринув у спогади про Олену, підвів голову і раптом несамовито закричав:

– Фріц!

Фріц, бравий арієць, тут як тут, виструнчився перед Люцифером.

– Що це таке? – по-німецькі чітко різав повітря Сатана. – Що це за жирна пляма перед їдальнею?!

– Вибачте, що Ви маєте на увазі, Герр Люц? – не зрозумів переляканий Фріц.

– Що?! Оте бридке опудало я маю на увазі! – гримнув Сатана. – Як ти посмів виставити таку гидоту перед дверима їдальні? Для чого?! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного! Ти що, вирішив нам з Сином Божим зіпсувати апетит?

– Перепрошую, Ваша Божа Милість Ісусе Христе, перепрошую, Герр Люц, – Фріц почервонів, як рак в окропі, – у Пеклі сьогодні забагато роботи, для варти у замку не вистачає солдатів.

– Опудало, ходи-но сюди! – гаркнув Сатана.

– З Вашого дозволу, Герр Люц, я – Отто, – підійшовши, зблід нещасний вартовий.

– Та який ти в біса Отто?! Ти навіть не позагробна людина, ти – шмат сала! Чому у тебе широкий зад, а плечі такі вузенькі? Ще й живіт, як у дев’ятимісячної вагітної? Ти блакитний? Відповідай, свиня!

– Сатано, прошу! – втрутився Ісус.

– Вибач, Ісусе, та це мої володіння, а Пекло, перепрошую за істину, не Рай. Що у Святому Пісанії сказано про блакитне гріхозлиття, не забув? На Землі є церкви, де одружують цю сволоту! Що вдієш? На жаль, моя влада не розповсюджується на храми Господа! Та у Пеклі господар – я!

– Не лукав, Сатано! Деякі церкви твої, але на Землі у твоїх церквах блакитних одружують, а в Чистилищі катують, чи не так?

– … Дякую, що нагадав, а то я щось забув про ті церкви. Останнім часом не до них! Не до бісових церков… Хоча, вони – мій винахід відрізняти чоловіка від брудної потвори, – очі Сатани спалахнули гнівом і накинулися на Отто, – так хто ти в біса такий, відповідай!

– Сатано, я зачекаю тебе у їдальні, – промовив Спаситель і увійшов у двері величезного залу.

Жирне тіло вартового дрібно затремтіло, він упав на коліна перед Дияволом.

– Ну ж бо, покидьку! – шалено загорлав Сатана, він відчув напад натхнення волати так, щоб було чути на кожному поверсі тристаповерхової будівлі: – Не потерплю блакитних у замку! Зберу всю цю сволоту і кину на сніданок голодним орлам!!!

– Змилуйтесь, Герр Люц! Пощадіть! Це від того, що я забагато їм…

Очі Сатани потеплішали.

– Підведись, синку. Бачу, не брешеш. Обжираєшся гороховим супом, щоб потім псувати свіже повітря мого замку, так? – дружньо запитав Сатана.

– Так, Герр Люц, – зніяковіло підтвердив Отто.

– Фріц, яка вага цього шматка?

– Сто вісімдесят кілограмів, Герр Люц! До сніданку зважив усіх вартових!

– Молодець! Десять днів не давати йому їжі, тільки воду! Нехай спить три години на добу, а решту часу бігає по сходах, з першого поверху до трьохсотого і навпаки! Щоб через десять днів схуднув на сто кілограмів, не то заб’ю батогом!

Сатана увійшов у їдальню. Ісус, очікуючи на нього, милувався картинами, що прикрашали стіни залу. Спаситель переходив від шедевру до шедевру і обличчя Його світлішало.

– У такі миті, Сатано, Мене сповнює гордість, що Я – Людський Син!

– Прошу до столу, Сину Людський! – посміхнувся Люцифер.

Довгий стіл було розкішно накрито персон на сто.

– Прояв пекельної демократії? – поцікавився Ісус, окинувши оком безліч страв.

– Саме так. Останнім часом я помірний демократ: Вище Чорне Янгольство має право приєднатися до Нас будь-коли, солдати, слуги і собаки, а їх у мене безліч, без мого дозволу сюди не входять.

– Давно Я не бачив Чорне Янгольство разом, – зауважив Ісус.

– І не побачиш, всі у термінових справах, звісно, крім Фобоса. Рідко коли випадає нагода повечеряти Лицарству разом!

Вони сіли поруч, один проти одного. Їм прислуговували двоє слуг-англійців, кожний рух котрих супроводжували бездоганні манери і щира шана. Страви на столі були не гірші за райські, тому Лицарі Світла і Мороку, поринувши у думи, мовчки насолоджувалися вечерею.

З металевих кручених сходів гулко пролунали звуки прискорених кроків вартового Отто.

– Чи не занадто суворо ти покарав нещасного, Сатано? – похмуро запитав Ісус.

– Нещасного? – і Сатана виразно поглянув на Ісуса. – Джерело всіх його нещасть – пережерство та тупість! Якщо не схудне, так і лишиться нещасним шматком сала. Ти ж помітив, що його душа з макове зернятко, а мозок не більше волоського горіха?

– Звісно.

– Тож ми обоє знаємо: поштовх до розвитку душі і мозку цього бідолахи це безжальний стусан у його пухкий зад! Нехай бігає, кожному – своє!

– Це гасло прийшлося до душі і Гітлеру, було на воротах концтаборів.

– Так, покидьок читав Біблію. Знає, що таке: «Кесарю – кесареве, а Богу – боже». Жартівник! Та зараз йому не до жартів, – Сатана іронічно скривив вуста, – у холоді і голоді сидить один у сирій камері і насолоджується читанням свого твору «Моя боротьба».

– Умієш ти дошкулити грішнику, Сатано!

– А до біса їх усіх, грішників! Я говорив про кохання, – яскраві зелені очі Люцифера набули замріяності, – так от, мені стало соромно, коли я роздягнув її хтивим оком. Я побачив бездоганне чисте дівоче тіло і мені раптом стисло груди хвилюванням… Полонивши мене і не помітивши того, вона пішла від тих будочок, а я, як і годиться рабу, пішов за своєю володаркою.

Сатана налив два келиха вина, знову розкурив сигару, задумався, здавалося, його душа була десь далеко. Спасителя вразив стан Сатани, таким приголомшено тихим, урочистим Він його ще не бачив.

– Мені примарилось, що вона ледь торкалася своїми чудовими ногами землі, такою легкою була її хода! Вона йшла курною вулицею, поринувши у себе, – повів далі Сатана, – ні на кого не звертала уваги, проте її гарненьке тільце збирало погляди всіх чоловіків. Я бачив, як ті хтиві погляди бридкими червами повзають по її чистому тілу. Я ладен був відправити у Пекло всіх тих чоловіків, ледве стримався! – і Сатана у розпалі ударив кулаком по столу, посуд зі стравами різко підскочив. – Одне скажу: коли якесь тупе, п’яне опудало ляснуло її по ніжці, Ти не уявляєш, що зі мною сталося! Звісно, я втрутився, відкинув ту свиню геть! До речі, він здохне через три дні, згорить від самогону, а я уже приготував для нього дещо особливе, мало йому не буде! – лють надзвичайно пасувала Сатані, він вдихнув на повні груди, заспокоївся, помовчав, його обличчя посвітлішало: – Коли вона підвела на мене очі, я з труднощами здолав спокусу стиснути її в обіймах і вирвати з того земного бруду назавжди, – відпив вина, – переборов себе, хоч це було і важко…

– Це добре! Аби ти ще здолав спокусу переслідувати її, – порадив усміхнений Ісус.

– Неможливо це! Це сильніше за мене! Відколи побачив її, перетворився на шпигуна: я переслідував її, будучи у дусі, я перевтілювався у білого голуба, у кудлатого джмеля, аби бачити її і бути поряд!… Вибач, Ісусе, я навіть подзвонив їй і говорив Твоїм голосом!

– Моїм голосом? Навіщо?! – обурився Ісус.

– Виправляв помилку Янголиці Маргарити, подруги моєї дівчинки за часів Робесп’єра. У Маргарити вистачило мозку застерегти її проти мене, злодія, небезпечного для жінок! Проте пояснити їй, що поки вона буде у Раю три тижні вчитися, на Землі мине три години, Маргарита забула. Дівчинка моя начиталася фантастики, перелякалася, що повернеться на Землю через сто років!

– Ти втішив її замість Мене, це добре, – лагідно посміхнувся Ісус, – не можу уявити тебе, Сатано, білим голубом, це щось неймовірне…

Раптом двері їдальні розчинилися, Родріго Вертлявий, представник Вищого Чорного Янгольства, одягнутий у джинси, чобітки і чорну майку, підійшов до столу, зірвав з голови капелюх за часів мушкетерів, помахав ним перед собою, уклонився, виконав доволі складний пірует з підскоками.

– Вітаю Тебе, Ісусе Христе, Спасителю Людства, Сину Божий, Сину Людський, Вельмишановний Лицарю Світла і Любові! – у глибокій пошані вигукнув Вертлявий і перекрутився обличчям до Сатани: – Хайль, Герр Люц!

– Хайль, – недбало кинув Люцифер, пригнічений пишномовним привітанням до Ісуса і брутально коротким до себе, – сідай, повечеряй з нами, випий!

– Радий тебе бачити, Родріго! – привітався Ісус. – Розділи трапезу!

Родріго не дарма отримав прізвисько «Вертлявий»: він мав вкрай жваві, у постійному русі, карі очі, м’язи його обличчя танцювали, все тіло рухалося. Вертлявий сів до столу, та його надзвичайно рухоме тіло не давало йому спокою ні на мить.

– Вип’ю з вами з задоволенням, а їсти не хочу! – відказав він, весь пересмикуючись та крутячись.

Випили червоного вина.

– Родріго, ти з найнижчого прошарку, пробув там стільки часу і не хочеш їсти? – вкрай підозріло запитав Люцифер і прискіпливо вдивився у жваві червоні очі Чорного Лицаря.

Сатана стримав у собі гнів.

– Як справи у нижчому прошарку? – роздратовано запитав.

– Саме ці кляті справи і підкинули мене до тебе вгору, Герр Люц! У нижчий прошарок просочився якийсь зарозумілий протопласт і, – Родріго кинув швидкий погляд у вікно: світало, починався похмурий пекельний ранок, – і давай снідати грішниками. Така гидота, ще й до біса розумна тварюка! Солдати Смерті поливали цей протопласт концентрованою сірчаною кислотою, лугом! Не бере, адаптується вмить! Почали сипати на цю мару сіль, воно вишкірилося на нас і загорлало:– «Не сыпь мне соль на рану!», ще й виматюкалося!… Так я оце думаю, Сатано, може, нехай собі снідає тим непотребом, все одно все воно підлягає ліквідації, а ми б зберегли енергію!

Хвиля розпачу підкинула Люцифера на ноги, він заходив вздовж столу.

– Он як! Зберегли б енергію! Дивуєш ти мене, Вертлявий, неприємно дивуєш! Куди подівся твій гострий розум?! Чим вчора ви займалися з Кривавим? – грізно запитав Сатана.

– Та як завжди, Герр Люц, – спантеличеного Вертлявого раптом різко пересіпнуло, – трішки розважилися. Запити наші, як ти знаєш, прості, невибагливі: галопом проскакали на кентаврах по трьох нижчих прошарках, на четвертий не вискакували, зважили на твій наказ. Я накидав на шиї мучеників ласо, зашморгував, ну, а Кривавий, наскоку зрубував їм голови мечем! Врешті решт, ми – лицарі, маємо тренуватися щодня.

– Матір Божа! – простогнав Ісус.

– Нехай святиться ім’я її! – приєднався до Нього Вертлявий. – Та річ у тім, Ісусе, що ми тренуємося на особливій покиді! Людство нас би зрозуміло: на такі прошарки потрапляють монстри, що ґвалтуючи дітей, різали їх на шматки! Смертний вирок вкрай людяні, прогресивні країни відхилили. Десь же така гадина повинна отримати своє! А де, як не в Пеклі? – резонно запитав Ісуса Родріго. – Аби Ти бачив, як їх тіла навпомацки розшукують втрачені голови, насаджують їх на шиї, яких тортур зазнає ця сволота, поки їх паскудні голови зростуться з тулубами! А ми з Кривавим тут як тут, наскакуємо знову! – і Родріго несамовито розреготався. – Настає мить, коли ці монстри на колінах повзають і благають, щоб ми ліквідували їх смердючі душі! Так нехай їх зжере той клятий протопласт. Що тут такого, Сатано?

– Ти мене питаєш, що тут такого?! – гримнув Люцифер. – Не розумієш, Вища Чорна істота? Поясню: спочатку цей потворний протопласт зжере грішників нижчого прошарку, накопичить у собі енергію і злобу їх садистських душ, вигризе дірку у вищий прошарок, повиїдає всіх монстрів там, далі продовжувати?

– Не гнівайся, Герр Люц! – заблагав Родріго. – Звісно, добереться і до нас! Ми будемо у нього на десерт, і що на мене найшло? Це ж так просто!

– Я скажу, що: твоє отупіння – результат дії ЛСД! Тому ти і їсти не хочеш. Ти забув, що Пекельна Рада заборонила вживати ЛСД Вищим Янголам? Присягаюся при Ісусові, ще раз помічу, вижену з Пекла на Землю!

Вертлявий злякався не на жарт: задригався, як дивом живучий карась на розпеченій сковороді.

– Та ти що, Герр Люц! Це востаннє, обіцяю! Зараз же задію біохімічну лабораторію, знайдемо засіб, як позбутися потвори!

– Дій та пам’ятай свою обіцянку! – суворо звелів Сатана.

Родріго Вертлявий встав з-за столу, пересмикуючи плечима, пішов. Сатана важко зітхнув.

– З ким приходиться працювати, Ісусе! Ти ж знаєш про мій потяг до прекрасного!

Раптом над столом виникла голограма очей Фобоса, що наполегливо працював у своєму кабінеті і вирішив не завдавати собі зайвого клопоту – не відсилати всього свого образу до Ісуса і Сатани.

– Вітаю Вельмишановне Біло-чорне Лицарство! – з повагою привітався голос Фобоса, та його очі відверто глузували.

– Вітаю, – озвався Ісус.

– Що? – буркнув Сатана.

– Что за бардак у тебя в информационных блоках, Сатана? Мне срочно нужны данные по Ориону! – в миті люті Фобос переходив на російську і зараз зелені кмітливі очі жбурнули в Сатану злобивий, роздратований погляд: – Я весь в напряжении, не могу реализоваться!

– Мальчик мой, то, что для тебя – бардак, для меня – строгий порядок! Не лезь в мои блоки, пользуйся своими! – гнівно кинув Сатана.

– Герр Люц, не выводи! Дай информацию, не то! – обурено вигукнув хрипкий голос, очі поглянули вкрай люто.

– А то что? – з викликом запитав Сатана.

– А то проверю ягодицы одной крали на упругость плетью! – пообіцяв голос Фобоса.

– А мне что? Какой такой крали? – запитав Сатана безбарвним, байдужим голосом. – А, черт с тобой! Скажи Горбатому, пусть даст тебе информацию.

– Благодарю, а на кралю мне наплевать, пошутил! – пояснив голос, очі зникли.

Всередині Люцифера все клекотіло від обурення, та щоб не привертати уваги Фобоса до Олени, він мусив поступитися йому.

Ісус пильно поглянув на Сатану, налив вина.

– Він жене тебе в кут безвиході! Зрозумів, що кохання до дівчини – твоє слабке місце, буде тебе шантажувати, – зі смутком зауважив Ісус, – тому, хочеш ти, чи ні, а Я маю захищати її від нечистої сили!

Сатана занервував, закурив.

– Вже двісті років Фобос бачить у жінці лише сідниці для побиття батогом! Якщо він її торкнеться, я… – Сатана схопив Ісуса за руку, швидко таємниче зашепотів: – Сину Божий, давай об’єднаємося, заженемо цього покидька у пастку та й закинемо у потужну чорну дірку! Не вирветься…

– Ти геть здурів, Сатано! Знову спокушаєш! Ще й як! Ти забув, що Я не вбивця, а несу Життя?! – гнівно вигукнув Ісус.

Сатана затулив долонями обличчя і з розпачу загиготів.

– Прости мене, Ісусе, та це ж давній ритуал: моє діло – спокушати Тебе, Твоє – казати: «Не спокушай, Сатано! Відійди!». – Люцифер сумно посміхнувся. – Як не дивно, я теж не зміг би убити Фобоса! Це я так, кинув у мить люті… Звик я до цього негідника, не уявляю без нього Пекла, та й з ким мені фехтувати, як не з ним? Він – другий фехтувальник Всесвіту, до того ж, як не крути, а геній! Не раз це доводив у скруті.

– Так, Фобос – особливий геній зла, – і високе чоло Спасителя раптово похмурнішало, – Люцифере, він неодмінно зустрінеться з нею, щоб подивитися, у кого ти закохався.

Сатана кинув на Ісуса напружений, занепокоєний погляд.

– Господи Всевишній! Відведи від моєї дівчинки Фобоса, благаю! – вигукнув Сатана і швидко, по-православному, перехрестився.

Коротка молитва Диявола вразила Спасителя до глибини душі.

– Люцифере, ти звернувся до Батька з проханням, ще й перехрестився! Як гадаєш, що це означає?

Сатана поглянув на Ісуса здивовано.

– Звернувся до Творця подумки, та я – Антихрист. Як я міг перехреститися?! Тобі примарилося, Антисатано. Не могло такого бути, бо такого не може бути ніколи!… Давай вип’ємо за здоров’я моєї дівчинки! – і налив келихи.

Випили і поринули у глибокі роздуми. Лише тряскіт дров у комині порушував тишу. Аж раптом за дверима їдальні почулася страшна метушня, звук удару від падіння тіла на підлогу завершив безлад. Двері гучно розлетілися, у їдальню, здолавши перешкоди, вскочив переляканий до смерті велетень Ганс, заступник Фріца, і що було духу побіг до Сатани. Від такого нахабства Диявола заціпило: попіл його сигари упав у келих з вином, що він тримав у руці.

– Герр Люц! Герр Люц! Там таке! Таке у крові пекельних грішників! Це щось страшне! – від жаху він витріщив очі, зблід, його трусило. – Такі манюні слизькі …! Ми їх розстрілюємо з автоматів Калашникова, а вони регочуть і показують нам зади, Герр Люц!

Сатана, підхопивши навмання смажене курча, стрімко підскочив до Ганса, тричі ударив курчам його по голові, відкинув зброю нападу геть.

– Зашкарубла, бридка свиня! Та як ти посмів, негіднику, порушити Наш спокій таким ганебним чином?! Хто ти є, покидьку, щоб переривати розмову таких осіб, як Ми з Сином Божим?! – лють переповнювала Сатану, здавалося, він став ще вище на зріст, на його щоках з’явився рум’янець, яскраво-зелені очі запалали вогнем. – Як ти посмів дозволити собі брутальності в присутності Першого Лицаря Світла?!

– Вибачте, Ваша Світлість Ісусе Христе! Вибачте, Герр Люц, та як би Ви побачили…

– Тупак ти бритоголовий! Ну що я маю таке побачити, щоб мене злякало, та ще й у Пеклі! А бачу я, покидьку, що ти наковтався ЛСД, вмазався героїном, нанюхався кокаїну та ще й висмоктав цигарку з маріхуаною! Ось, що я бачу!

– Герр Люц, це бачили всі, крім Фріца! – перелякано заперечив Ганс.

– Вірю, бо у Фріца вистачає мозку, щоб вибрати один наркотик, а не ковтати всю оту гидоту разом і ЛСД він не вживає. Тому я і поставив його керувати вами, безмозгими тваринами! – роздратовано пояснив Сатана. – Ох, мерзотники, доберуся я до ваших казарм! Повикидаю геть усе: шнапс, наркоту, журнали з голозадими шльондрами, причандалля, що ви покупили собі у секс-шопах! Геть усе! Жидівські погроми і шухери, якими ви розважалися на Землі, здадуться вам дитячою забавкою у порівнянні з тим, що я з вами зроблю! Мало не буде нікому!