Читать книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна - Страница 20

На мальовничій райській галявині панував казковий травень. Ісус з Оленою сиділи у затишній альтанці, рясно увитій різнобарвними тюльпанами. Олена в захоплені розглядала квіти.

– Як дивно! Ці тюльпани в’ються, як плющ, а такого розмаїття кольорів і відтінків немає на Землі, – зауважила вона і пильно вдивилася у квіти, намагаючись розгледіти якихсь дивних комах у них. Олена підвела приголомшені подивом очі.

– Хто це, Господи? Невже ельфи? – вражено прошепотіла.

– Так, вони, нетямущі, але шкоди від них немає. У Раю всі живуть на благо, – посміхаючись, відказав Спаситель і налив їй келих червоного вина, – випий, трохи «крові» Ісуса тобі не завадить, ти занадто обтяжена райськими враженнями.

Вона відпила вина і поглянула у прекрасні сині очі Спасителя. На мить її душа полинула в сяюче безмежжя Його Вселенської Любові, а коли повернулася у тіло, Олена відчула у собі потужне джерело Світла, ні з чим незрівняне щастя сповнило її.

– Що зі мною, Сину Божий? – з радощів здивувалася вона.

– Те, що має бути: Я в твоєму серці, а ти в Моєму.

Олена розшарілася від Його слів, вина, і виглядала напрочуд чарівно. Спаситель поглянув на дівчину, милуючись.

Райську галявину розсікали кришталево чисті води стрімкої ріки, що просувалася, перестрибуючи через примхливо розкидані чудернацькі валуни. Безліч крихітних водоспадів грайливо жбурляла бадьорі бризки і веселі райдужки багатоскладних, незвичних земному оку, барв.

– Господи, чому Земля в порівнянні з Небом виглядає чорно-білим, брудним світом?

Ісус огорнув Олену лагідним поглядом: Йому подобалася її допитливість.

– Тому, дитино, що людське око невидюще.

– Тобто, людина сприймає Бога і Всесвіт, як дощовий черв’як Сонце, що лише якось відчуває його світло і тепло, так?

Ісус засміявся, взяв її руку у свою.

– Так, людина недосконала, але в її недосконалості є щось зворушливе. До речі, Я теж був людиною, не забула?

– Ні, але перед усім Ти – Син Творця… А люди… Інколи я думаю, чи варті ми всі Твоєї крові, Господи? – спитала і густо почервоніла: її прикро вразила власна безтактовність.

Спаситель уважно поглянув їй в очі.

– Бачу, що думаєш, багато думаєш, але так не думай! Я ніколи не роблю того, що було б не варто Моїх зусиль. Ти сказала: Я – Син Творця! – вдумливий погляд Ісуса, пронизавши простір і час, зупинився на Синові Людському, розіп’ятому на Хресті. – Я прийшов у Земний світ, щоб відділити зерна від плевели, тож Моя кров омила гріхи не всього людства, а тих, хто повірив в Ісуса, Сина Божого!

– Прости мене, Господи! Не тямила, що говорила!

– Не лукав, тямила! Недарма тебе запрошено на Небо за твоє земне життя, не проси прощення. Ти розмірковуєш, це добре. Сліпа віра породжує морок у серцях нетямущих, заляканих людей. Вони бояться розкинути свої думки! Хіба задля їх страху Я воскрес із мертвих на Землі?… Моє Воскресіння це Свято Безсмертя Смерті, це Мій дороговказ людству у Вічне Життя у Світлі Божої Любові…

– У Світлі Божої Любові… – зачаровано прошепотіли Оленчині вуста. – Чому на Землі життя сповнено болем, страхом і недовірою одного до одного, Господи?… Страхом перед терором, хворобами, смертю, Божою Карою?

– Тому, дитино, що Земля – один з прошарків Пекла, а Пекло це Безодня Божого Гніву, тож є грішники, є і страх перед Творцем… Але спасеться той, хто потребує творити добро не від страху перед Божою Карою, а від своєї душі! Той, хто повірив Мені від щирого серця.

В Ісусові вражало дивне поєднання Вселенської Величі і надзвичайно людської простоти в спілкуванні. Олена усвідомлювала, що вона в іншому вимірі буття, що перед нею Син Творця, але почувалася затишно, зручно.

– Хочу ще дещо спитати, Господи…

– Стукай – відчиню!

– Що Ти мав на увазі, коли говорив Іудейському начальнику Никодиму…

– Тому, що приходив до Мене вночі? – уточнив Ісус, легка усмішка майнула Його обличчям, Він відпив вина.

– Так, Ти сказав йому: – «Должно вам родиться свыше». Що це означає?

Ісус зазирнув дівчині в очі.

– Люба, Розі відсікли голову. Вона є, чи ні?

Олена на мить збентежилася.

– І є, і ні! Я відчуваю її у душі, як свою рідну частку, та тіло Розі – прах!

– Саме це Я і мав на увазі: народжене від тіла є плоть, а народжене від Духа є Дух. Душа вічна! – обличчя Божого Сина овіяло світлим серпанком земних спогадів. – Після Мого Воскресіння Я приходив до учнів і вони, бувало, не впізнавали Мене, бо Мій Дух втілювався у нові тіла…

Фантастичні очі дівчини спалахнули гострим інтересом, вона подалася вперед:

– Господи, нащо Ти виникав перед Твоїми учнями в різних образах?… Може, саме через це фарисеї і не повірили їм, що Ти воскрес?

Спаситель подарував Олені усмішку Божої Мудрості.

– Дитино моя, Я прагнув, щоб Апостоли Вищої Любові прозріли серцем і навчились бачити Сина Божого у різних втіленнях людських, бо і на Землі, і у Всесвіті є особи, що живуть в обіймах Мого Духу, і Я дію через них. Я досягнув мети: істинно віруюча людина спроможна впізнати Мене по Ділах Моїх, якби Я не виглядав… А щодо фарисеїв, цих сліпих вождів сліпих, то Я вже все сказав, вивчай Слово! – Спаситель перехилив келих і, прочитавши наступне запитання в Оленчиній голові, махнув у досаді рукою. – Про Страшний Суд говорити не люблю!… Одне скажу: жодна душа не зможе збрехати у Світлі Сонця Святої Суті і отримає своє!

Олена глибоко задумалась.

– Душа… Дух… А чи є зв’язок між людською душею і духами Всесвіту?

– Є, духи Всесвіту це воїни добра і зла, тому вони змагаються за душі. Якщо в людській душі перемагає Віра, вона світлішає і стає оселею духів добра, а душа без Віри приймає духів зла і від їх господарювання перетворюється на руїну… А Божа Душа це джерело Святого Духа, що сповнює сенсом буття все неживе і живе, дитино.

– А чому?… – Олена осіклася. – Що це я, Господи?

Ісус посміхнувся, відкинув золотаве пасмо волосся з її чола.

– «Чому?» – улюблене питання Фобоса і Люцифера, – і сумний погляд глибоких очей Спасителя полинув у далеке минуле. – Чому Християнський світ має стільки течій і чому кожна з них по-своєму розуміє Мої Слова, ти це хотіла спитати?

– Так, Господи.

– Багато іудеїв ходило слідом за Мною, та лише обрані вбирали Мої Слова розумом і серцем. Діючи Словом Божим, Я зцілював від тяжких хвороб і вивільняв з обіймів смерті. Величезний натовп іудеїв бачив Лазаря, котрого Я вивів із гробу… І що?… Збулося: прийшов до своїх, і свої не впізнали Мене! Збувається Пісаніє і зараз: кожна сучасна церква пояснює Мої Слова по-своєму, вперто наполягаючи на своїй виключній правоті! І так було завжди: були, є і будуть спритні ловці людей, що прикидаючись праведниками, омивають Вівтар Істини сльозами омани. Були, є і будуть легковірні, що обирають стежину віри лише тому, що вона здається їм достатньо кривенькою та тернистою. Не кожна така стежина веде у Храм.

– А, може, церквам об’єднатися і разом шукати ту стежину, Господи?

– Об’єднаються, якщо поєднаються з Богом! – гірко кинув Ісус.

– Але ж, Господи, і свідок Ієгови, і католик, і протестант, і православний, і баптист, – всі вони щиро вірять у Тебе! – несподівано вирвалося в Олени, і вона страшенно розхвилювалася.

– Кажеш, щиро вірять?! Чому тоді вони не діють по Слову Моєму?! – раптом підвищив голос Спаситель, і Олена відчула биття свого серця у скронях. – Хіба Я закликав їх ненавидіти один одного і обзивати сатанами на радість Сатані?! Хіба не говорив, що гординя і владолюбство – зло?! Та чи знаєш ти, що таке справжня віра?

Олені перехопило подих.

– Здійснення очікуваного і впевненість у Невидимому, – дивом пригадала вона із послання Павла євреям.

Очі Божого Сина потеплішали.

– Таке поняття віри Я вклав Павлу у душу, бо він так повірив у Мене, що став Моїм добровільним в’язнем… Він чув Мій голос у собі і, ризикуючи життям, ніс Моє Слово народам! А ті, що ніби в Мене вірять, уявляючи Мене якоюсь віддаленою абстракцією, не вірять, що Я, Невидимий, буваю поряд, все бачу і чую, ще й читаю підлі думки у їх хитрющих головах!… Вони лише вірять, що як попросять Мене, то Я прощу, або пошлю їм благодать. Так вірять, що не відрізняють, що дається від Бога, а що від Сатани! – і в гніві розрубав долонею повітря.

На мить могутню статуру Ісуса огорнуло таке яскраво-біле сяйво, що затьмарило барви Раю і приголомшило Олену. Вона мимоволі заплющила очі.

– Не бійся, дитино. Світло, що Я несу, не руйнує, а очищує душу. Як гадаєш, хто Я по суті?

– Коли Ти поряд, Спасителю, я забуваю, що існує страх, – Олена сміливо «пірнула» у синю глибочінь Його прекрасних очей, «виринула», хильнула вина, зненацька райський хміль ударив їй в голову, – Ти, Господи, – Вибух Вселенського Світла і Джерело, невичерпне Джерело… – і так раптом зніяковіла, що ледь не втекла.

– Чому не втекла від Мене у райськії кущі? – лагідно запитав Ісус і ніжно торкнувся її щоки долонею. – Поглянь Мені в очі, красуне!

Вона підвела на Нього свої загадкові фіалкові очі.

– Тому, що Ти – Невичерпне Джерело Любові і від Тебе не втечеш, Ти в моєму серці, Господи, – здолавши хвилювання, спромоглася промовити.

– Чудово, тож не розчаровуй Мене, дитино, і Я завжди буду у ньому… На жаль, Сатана теж буде поблизу тебе. Спокушати він майстер, уникай спілкування з Дияволом! – пильно вдивився у її очі. – Слухати Сатану – не чути Голосу Бога у собі, не слухати Сатану – не бути людиною. Обирай, обрана!

– Які можуть бути вагання, Господи? Хочу не бути людиною, – мило посміхнулася Олена.

Спаситель вручив Олені червоне яблуко і, пронизавши її проникливим поглядом художника, засміявся:

– Таки правий Сатана: врода жінки – страшна сила!

– Дякую, Господи, – розшарілася Олена і відкусила від соковитого плода.

– Як же ти зараз схожа на Єву! – вразився Спаситель і простер до тюльпанів руку.

Три зворушливо чарівні ельфи спурхнули з квіток на Його долоню. По прозорих крильцях крихіток линули такі барви, що Олена зойкнула від захвату. Голоски ельфів продзеленчали ледь чутними дзвіночками. Олена не зрозуміла їх мови.

– Принесіть Хрест Спасителя, пустуни! – весело звелів їм Ісус.

Істотки чемно уклонилися і злетіли з Його долоні.

– Такі крихти! Невже принесуть? – здивовано прошепотіла вона.

– Авжеж, дитино. Небо це казка, де добро і любов творять чудеса…

– На Землі я буду згадувати Небо, як казковий сон!

За мить повернулися ельфи. Вони заплуталися у ланцюжку зі щирого золота, і виглядали в’язнями у кайданах. Трійця крихіток упала на долоню Ісуса. Він обережно вивільнив їх з полону. Хрест Спасителя прикрашали чудові алмази.

– Яка неймовірна краса! – вигукнула Олена у нестримному захваті.

– Божа краса, – огорнувши дівчину турботою, виправив її Ісус, – ця краса захистить тебе від нечистої сили. Ніколи не знімай Хреста, і Сатана не зможе тебе спокусити.

Ісус одягнув на її шию Хрест, що увібравши Світло Неба, раптом спалахнув між її грудей зіркою надії на Спасіння.

– Дякую, Господи.

Дивна усмішка торкнула вуста Спасителя, несподівана журба затьмарила Його високе чоло.

– Нещасний Звір! Час завітати до нього у Пекло…

Олена поглянула на Божого Сина з нерозумінням.

– Сатана – Мій ворог, – просто пояснив Він, ніжно пригорнув дівчину до грудей, поцілував, – пий з Мого джерела, спрагла! Завтра, після лекцій, покажу тобі Другий рівень Раю. Мир тобі!

Перший Лицар Світла і Любові зник, однак Його цілунок відривав від землі – безмежно щаслива Олена не пішла, а полетіла до замку матінки Жозефін. Радісний вир дивовижно яскравого життя, утвореного рожевими дітлахами, скляними бабками, казковими ельфами, різнобарвними метеликами та пташками, негайно ув’язався слідом за нею, сповнивши Небо щирим щастям дитинства.