Читать книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна - Страница 15
Глава 12
ОглавлениеПісля вечері Люцифер, Фобос і Євген, прихопивши віскі та цигарки, пірнули в інформаційно-магічне поле, що, поглинаючи потужну енергію Всесвіту, підтримувало собі веселий настрій бадьорим пульсом. Відчувши у собі Диявольську силу, зраділе поле вибухнуло шаленими бризками світла. Яскраве сяйво сповнило величний чорний грот.
Три генія Мороку розділили поле на три сектора і, попихкуючи цигарками, прийнялися зосереджено крутити у руках крихітні чорні пірамідки, інколи швидко шкрябаючи по них чорними хижими кігтями, одітими на вказівні пальці.
– Кончил! – викрикнув Фобос, відкоркував свою пляшку, перехилив її і випив до дна.
Віджбурнув порожню пляшку, закурив. Фобос умів пити, як ніхто у Всесвіті: дуже багато і майже не втрачаючи ясності свого геніального розуму.
– Готово! – швидко чиркнувши по пірамідці кігтем, рикнув Сатана, – Євгене, ти ще там живий?
– Більше, ніж звичайно, почнемо!
Сатана і Євген присмокталися до своїх пляшок, одноразово відкинули їх геть. Чорні лицарі обмінялися напруженими кмітливими поглядами.
– Подонки Вселенной, объединяйтесь! Держать мой вектор! Даешь адскую корреляцию! – Леніном викликнув Диявол і жестом вождя простер вперед руку.
З долоні Люцифера вирвався тонкий яскраво-зелений промінь. В єдину мить назустріч Сатані Гітлером викинули руки Євген і Фобос. З долоні Євгена стрільнув блакитний промінь, з Фобосової – їдко-жовтий. Три яскраві лінії пересіклися в одній точці.
– Оголюйте душі, негідники! – весело звелів Сатана.
Кожний з трьох відкрив свій мозок, серце і душу. Відтепер їм не потрібні були слова: вони утворили єдину суперпотужну розумово-духовну суттєвість. Енергія цієї суттєвості відірвала інформаційно-магічне поле від підлоги, громовим криком таврованого Монстра відгукнулася від стін-скель гроту і винесла потроєного у силі Диявола пекельними тунелями назовні.
Високо у небі над Кривавим морем виникла Слава Нечистої Сили, що, увібравши у себе могутність трьох і чаклунське поле, перетворилася на величезне чорне серце Вселенського Звіра.
Вище Лицарство Безодні, затамувавши подих, замилувалося грандіозним видовищем з даху замку, чисельний гурт солдатів Смерті спостерігав за небесним шоу з плацу, що оточував замок.
Раптом Звіряче серце шалено запульсувало і енергійно викинуло з себе потужний фонтан крові, що кривавим дощем заморосила по нерухомій поверхні Кривавого моря.
– Отпад! Срывает крышу! Как оторвались чуваки! – у хамському захваті загорлав Хам.
– O, yes! Шалена хвиля так і жбурляє у бісову насолоду! – викрикнув Вертлявий, перекрутився і затанцював.
– Немає слів, повнокровна, велична краса! – тужно здихнув граф Дракула.
– Слава славним героям Пекла! – дружно, гучно відчеканили німецькою солдати Смерті.
Нарешті серце Звіра втомлено здихнуло і зникло, а пекельне небо сповнилося дивовижними яскравими фігурами. Стало світло, як у Раю, а очам, звиклим до сутінок – боляче, тому несподівана хвиля шоку підкинула бісовий натовп на гребінь жаху: зойк страху прорвав живу масу і завмер над чорними скелями Горя.
Між тим моделі багатомірних просторів завихилясували у пекельному небі неймовірностями відхилень від звичайного, зрозумілого. Нескінченність безжально трощила крихітні уявлення обмеженого розуму.
– Чорти забирай, яка дурня! – вразився Ричард Кривавий, схопився за серце, однак владно проволав: – Увага! Організувати перехват!
– Доберуся я до цієї нескінченності! Виплюну її, як нежить, – дрібно затремтівши від люті, підлою гадиною прошипів Людвіг Лютий на небо.
– Людвігу, ти такий лютий, що аж дурний на всю голову! Правий Євген: заздрість і лють вбивають сірі клітини! – сміючись, дошкульно зауважив Вертлявий.
У відповідь Лютий влучив Вертлявому в обличчя важкою рукавицею.
– Та ти що, лицарю! Я ж пожартував! – відстрибнувши, схаменувся той.
Коли Пекло нарешті позбулося останньої моделі якогось чудернацького виміру, високо у небі з’явилися три точки, що стрімко знижувалися над Кривавим морем. Їм назустріч на бойових орлах вилетіло шестеро солдатів Смерті. Кожного з трьох солдати обережно опустили на дах замку. Всі троє виглядали блідими і змученими пекельною роботою вкрай.
– Дякую за співпрацю, джентльмени… Все вийшло, як слід… Пекло збалансоване на деякий час, – знесилено прошепотів Сатана до Фобоса і Євгена.
– Вертлявий! – покликав Фобос слабким голосом. – Як там пастки для іносволоти?
Родріго Вертлявий підскочив до Фобоса і весело звітував:
– Не турбуйся, я скористався твоїми картами. Вищий клас! Певен, наші сюрпризи їм сподобаються!
– Несіть нас у лікарняний кабінет Джеймса. Героїн героям Пекла! – поважно скомандував Фобос.
– А мені снодійне, – змучено посміхнувся Євген.