Читать книгу Любов іншого виміру - Тетяна Миколаївна Бережна - Страница 9

Люцифер, сидячи поряд з водієм у чорній «БМВ», нічого не помічав навкруги. Його опанували роздуми про Олену. Водій зацікавлено косив на нього очі.

– Шеф, с Вами что-то случилось во время прогулки?

– Случилось, я встретил девушку…

– Так в чем проблема, шеф? Вы – красавец, зелени валом, – жваво зауважив водій.

– Мои красивые глаза произвели на нее впечатление, но для нее это не главное, и деньги не главное…

– А! Все они одинаковые, за деньги готовы сделать всё, что угодно! Может, поедем к девочкам в сауну, шеф? Чтобы еще раз убедиться…

– Серый, не умничай. Что ты знаешь о женщинах? – виплюнувши прізвисько водія, зневажливо кинув Сатана. – Если бы все женщины были похожи на проституток из саун, не было бы любви.

– Верите в любовь, шеф?

– Смотри на дорогу! Машина так и пляшет на выбоинах…

– Вся дорога такая, шеф! Ведет в коммунизм, мать их! – і водій з почуттям виматюкався.

Сатана пильно поглянув на нього, посміхнувся:

– А, ты, Серый, любил, срок мотал из-за бабы! А говоришь, все они одинаковые… Нет, женщины разнообразны, как звезды во Вселенной…

– Все Вы знаете, шеф! Череп считает Вас Сатаной, прикалывает всех, как Вы замочили Шрама взглядом!

Сатана скосив на водія цинічні очі і безбарвно констатував:

– Шрама замочил виглядом, а череп Черепа разобью на мелкие черепки. Слишком болтливый…

Водій перелякано закліпав очима:

– Да что Вы, шеф! У него же трое пацанов!

– Его счастье… Ну, так что там, твоя любимая?

– Подставила она меня, курва! Пять лет отмотал!

Він почервонів від гніву і з усієї сили натиснув на педаль газу.

– Не гони, – буркнув Сатана.

– А Вы срок мотали, шеф?

– Нет, я слишком умный, – а про себе проаналізував: – «Мій термін ув’язнення триває з тип пір, як прокляття Творця перетворило мене на прокаженого Всесвіту, а руки мої у кайданах розтягнули ланцюги людських гріхів між Пеклом і Землею…»

У грудях Сатани занило Звіряче тавро, нервовий тик смикнув його щоку. Деякий час їхали мовчки.

– Извините, шеф, но меня просили сказать… я выполняю волю… – нерішуче порушив тишу водій.

– Не тяни!

– Команду Вы подобрали крутейшую в Украине, все профи. Называете нас красиво: «Несущие смерть», но у врагов тоже есть пушки, каждый день рискуем жизнью, шеф… Вот если бы Вы разрешили нам надеть кресты! Были бы у нас кресты за пазухой, мы бы и чувствовали себя, как у Бога за пазухой! Может, разрешите, шеф?

– Суки вы паршивые! Убиваете, грабите, – служите Сатане, а защиты ищете у Бога! А как же насчет «не убий, не украдь»?! Запомните: или я, или крест! Так и передай: никогда! – гнівно, вулканічно вибухнув Сатана.

– Будет Вам нервничать, шеф. Нет, так нет… А служим мы, извините за свое мнение, не Сатане, а народу Украины. Убиваем не людей, а блядей, и грабим очень крутую сволочь, а не деда Панаса!… Что плохого в том, что мы под Вашим мудрым руководством спровоцировали войну между мафиями? К такой их всех матери! Пусть перестреляются, глотки друг другу перережут!… А нам что? У нас, профи в законе, есть чувство меры. Нам нужна зелень на девочек с сауной, на Гаваи, на двухэтажный домик, чтоб не стыдно было жить, вот и все! На двух стульях заднице неудобно.

– Верно, Серый, но эту простую истину при жизни понимают не все, – зітхнув Сатана, – тормозни возле остановки, поеду трамваем.

Машина зупинилася на узбіччі.

– Вот тебе на девочек, – Люцифер простягнув водію пухку пачку доларів, кинув на нього суворий погляд, – зверье не трогать, только следить и ждать моего звонка. Похороним тварей с «почестями» в радиоактивных отходах.

– Слушаюсь, шеф! До чего приятно с Вами работать, Вы просто Мориарти преступного мира! – і обличчя водія розквітло від задоволення.

Люцифер вийшов з машини.

– В трамвае следите за бумажником, шеф, – люб’язно порадив йому водій і сховав гроші у кишені.

Сатана розглядав занедбане місто через млу пилу, що щільно покрила вікно трамваю. Брудне рухоме скло перетворювало реальність, що прослизала за вікном, на шарж карикатуриста на сіре буденне буття – заклопотану мишачу метушню у темній норі. Трамвай зупинився.

Через дорогу напроти товста спритна торговка продавала дешеве вино на розлив. Жалюгідні п’яниці обліпили діжку з надписом «Крымские вина», як оси обкусану, гниючу грушу. Зненацька між двох нещасних зав’язалася квола бійка – обоє ледве трималися на ногах. Аж тут з-за діжки вибігла миршава червононоса жінка, розмахнулася порожнім кухлем і розбила його об голову одного з забіяк. Той упав, хтось поряд розреготався, Сатана в огиді скривив вуста.

– «Пийте, та не упивайтеся!» – чомусь він згадав слова Ісуса, і кров стрімкою хвилею ударила в його голову: вона бачить це щодня, виходячи у місто! Вся ця гидота лізе у її надзвичайні, фіолетові очі, скверною матюків вривається у її ніжні вушка і плює перед нею недопалками цигарок… Та що там! Будь-яка сволота будь-коли може схопити її і потягти за собою… Сатана заплющив очі, його прокляття пронизливо-болісно сіпнуло серце. Бісове тавро Звіра! Завжди знає, коли саме нагадати про себе!

– « Я – виродок, – безжально самокатувався Сатана, – ця потворна система життя у лагерній, комуністичній зоні, а зараз цей ідіот-монстр, зароджений у смороді каналізації від злиття двох систем, цей гібрид жаху… Який він у біса дикий капіталізм?! Він – наслідок мого вкрай розумного впливу на людство! Невже я хотів як краще? Ти повіриш у це, дівчинко моя? Я повинен вихопити тебе…» – якась жіноча рука безцеремонно лягла на його плече, порушивши хід думок. Сатана різко зірвав з себе руку, йому пекельно набридли сучасні нахабні жінки без «комплексів».

– Не лезь! – грубо кинув він, не повертаючись.

– А я, красавец, не лезу, я здеся работаю! Оплати проезд! – у тон йому прокуреним голосом відгукнулася контролерка.

– Извини, не понял, – і він навмання дістав з гаманця купюру, простягнув їй.

– Тут сто долларов! Я тебе не обменный пункт! Дай мелочь в национальной валюте!

– Нет у меня мелочи ни в какой валюте, иди, девушка, иди, прошу тебя…

Контролерка поглянула на нього, як на божевільного, як крадійка, квапливо сховала гроші і позадкувала від нього у натовп.

– Эй, тетка! Телегу накатаем у транвайно депо, шо взятку берешь с пассажириков! – пролунав нахабний дитячий голосок.

– Ну, еще й баксами! – жваво підхопив інший, хрипко-визглявий. – А дашь и нам, дядя, баксы, не накатаем на тетю!

Двоє хлопчаків, років десяти, виринули з натовпу до Люцифера.

– И сколько же вам нужно для счастья, пацаны?

– Для счастья это на ролики, – пояснив рудий хлопчина.

Люцифер відрахував гроші, віддав дітям. Ті приголомшено подякували і, ледь трамвай зупинився, мерщій вискочили і щодуху гайнули вулицею. Люди у трамваї покосилися на Сатану з осудом, недоброзичливо.

– Молодой человек, можно только догадываться, как легко Вам достались эти деньги! Народными деньгами развращаете детей! – сміливо виказала Сатані шляхетна сива жінка.

Вчителька-пенсіонерка, зрозумів він. До болю знайома схема розвитку подій! Як ненавидів Люцифер свої вибрики робінгудства! Скільки разів він клявся собі не виходити у Зоні в народ, контролювати своє сумління, котре, як він вважав, було складовою прокляття Звіра Творцем. Найрозумніше зараз – відвернутися до вікна, а на зупинці вийти, та раптом він почув свій лагідний голос:

– Нина Ивановна, Вы правы наполовину: деньги достаются мне не трудно, а развратить ребенка нельзя, если его душа не испорчена с рождения.

Її ім’я не було для Сатани таємницею. Вона уважно поглянула на нього і несподівано радісно посміхнулася.

– Володя Новиков? Как ты возмужал! Ты, или не ты?

– Я! – озвався Сатана і підійшов до неї ближче.

Володя Новиков, її колишній, дуже хороший учень, – прочитав на лобі вчительки Люцифер.

– Это тебе, в твоем дипломатическом корпусе, деньги достаются легко? После МГИМО, после аспирантуры? – Ніна Іванівна засміялася. – Просто ты всегда был добрым мальчиком, извини, что налетела на тебя.

– «Добрым мальчиком! – Люцифер мимоволі заплющив очі. – Невже цей Новиков так на мене схожий? Нещасний!»

– Не часто встретишь в трамвае дипломата! Как мама? Ты женат? – як більшість вчителів, Ніна Іванівна говорила голосно, майже кричала.

– Мама хорошо, а я не женат, но у меня есть невеста, – і здивувався: невже є?

– Здесь мне выходить.

Ніна Іванівна підвелася зі стільця, потяглася за господарськими сумками, та Люцифер перехопив їх.

– Приятное совпадение, мне тоже.

Вони вийшли з трамваю, Люцифер посміхнувся:

– Как чувствуете себя на заслуженном отдыхе?

– Хорошо, я оптимистка, хотя, конечно, пенсия могла бы быть и больше! – вона уважно поглянула в його обличчя, в її очах з’явився подив. – У тебя изменились глаза, Володя! Я же помню: были голубые… – вона вдихнула на повні груди. – Хотя, я уже сталкивалась с таким феноменом.

– О чем Вы?

– О глазах. У тебя же изменились глаза?

– Да, позеленели, – із ввічливості збрехав Сатана.

– Вот! Я, биолог, второй раз в жизни сталкиваюсь с какой-то генетической мистикой! У одной моей тоже очень хорошей ученицы три года назад, после похорон отца, изменились глаза: были карие, а стали фиолетовые!

– Вы говорите о моей невесте, Нина Ивановна. Она необыкновенная, правда?

– Елена Земная – твоя невеста? – здивувалась вона, аж торкнулась його руки.

– Вас это удивляет?

– И да, и нет! Разве я не учитель, не психолог человеческих душ?

– Психолог! – підхопив він, щоб зробити їй приємне.

Вона трохи розшарілася з гордощів.

– Так вот, я обоих вас знаю лучше, чем вы себя. Вы стоите друг друга, комплементарность полная! – констатувала Ніна Іванівна. – Ты не мог сделать лучшего выбора. А удивилась я от неожиданности: Лена не болтлива, редкое качество для женщины. Почему ты не был на выпускном?

– Я только сегодня приехал домой, раньше не мог.

Ніна Іванівна поглянула на Люцифера по-вчительські підозріло:

– Что-то здесь не стыкуется, Володя! Ты в Канаде, а она, это я точно знаю, поступает в наш университет, на биофак.

– Да, поступит, чтобы сделать приятное своей маме… и бросит, чтобы сделать приятное мне! Скорее всего, мы будем жить в Англии, будет учиться в Оксфорде, – ділячись з Ніною Іванівною «планами на майбутнє», Люцифер був майже певен, що так і буде. Так має бути, хоча, якщо вона вийде за нього, пекельного життя їй не уникнути.

Раптом він уявив її тендітну статуру у чорному на фоні Кровоспаду, збожеволівшого від жахаючого реву грішних душ, і мимоволі пересмикнув плечима. Сатану поглинули тяжкі роздуми: – «Дурний таврований Звір! Розмріявся! Ні я, ні моє кляте Пекло їй не потрібні. Вона вважає мене першим покидьком Всесвіту! Та ще й Маргарита переконає її, що Сатана – неперевершений спокусник жінок… Нащо Рай прислав до неї Маргариту?» – Люцифер перевів важкий подих.

– У тебя неприятности, Володя? – стурбовано запитала вчителька.

– Если бы в мире не было неприятностей, я был бы без работы, – дипломатично посміхнувся їй Диявол.

– Шутишь? – вона пильно поглянула на нього, похмурнішала. – Ты собрался жениться на умной девушке. У Лены исключительные способности к учебе, а вот красота ее меня пугает, для женщины такая яркая внешность может стать источником горя! Знаешь ее кличку?

– Ведьма?

– Да, хотя какая она ведьма?… У нее ангельский характер. Елена очень нуждается в защите, выйти за тебя замуж – мудрый шаг с ее стороны, – вголос розмірковувала Ніна Іванівна, – кто защитит женщину лучше хорошего мужа? Рада за вас обоих!… А вот и мой дом! – і вона показала рукою на п’ятиповерхову хрущовку через дорогу.

Люцифер перевів Ніну Іванівну через дорогу, віддав їй сумки.

– А знаете, Нина Ивановна, я с удовольствием вспоминаю Ваши уроки, – і мило посміхнувся вчительці, сповнившись до неї щирою вдячністю за бездоганну характеристику Олени.