Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 11

«Є ідея! – Шурик аж підстрибнув на стільці. – Давайте відкриємо підвал у моєму домі! Ключа я дістану. Там велетенське підземелля, там і зробимо базу. Бо дістало вже вдома репетирувати, коли кожен пхне свого носа у наші справи!» – Шурик злісно подивився у бік батьківської кімнати. «Кльово, Шурику!» – Надія знову повертається до ваших сердець. Дійсно, треба ж десь нормально репетирувати, бо постійні тусовки на квартирах не дають очікуваної свободи – то батьки повернуться з роботи завчасно, то випити не можна, то покурити. А так, на власній базі – роби що хочеш! Отже, час спускатися під землю.

Ви експропріювали підвал того ж вечора. Шурик мешкає у цьому будинку на п’ятому поверсі, його мати приятелює з місцевими кербудами, і саме вона дістала ключі від дверей підвалу. «Діти хочуть облаштувати спортзал, то чому ж їм не допомогти, адже мова йде про здоровий спосіб життя. Це ж краще, ніж вештання по вулицях у пошуках пригод!» – чули ви розмову двох жінок і на знак згоди поважно кивали головами.

Дозвіл отримано, можна братися до справи. Ви наводите лад усередині вогкого і непривітного підземелля, розмальовуєте стіни, обклеюєте їх плакатами і фотокартками рок-зірок, вкручуєте лампи. У дальній кімнаті дійсно робите спортзал – друзі поприносили штанги, гирі, еспандери. А центральну – найбільшу – кімнату відводите під концертний зал.

Під прикриттям темряви ви з усього району стягуєте сюди лавочки. Процедура відбирає кілька вечорів, але увінчується успіхом: тепер у підвалі рівними рядами стоїть близько двадцяти дебелих лавок, як у справжньому концертному залі. Є куди запрошувати глядачів. Правда, їхнє таємниче щезнення наробило чимало галасу на районі, і на пошуки зниклих атрибутів дворового життя місцевих бабусь кинули навіть дільничних інспекторів, але вийти на слід зловмисників їм не вдалося. Таємниця пощезлих лавок залишилася нерозкритою.

З дому кожен зносив що міг – столи, стільці, ящики, хтось навіть притягнув старе панцирне ліжко. Ваш продюсер Сергій десь купив антикварний електроорган «Мікі», на якому ще двадцять років тому грала якась московська група. Паяні-перепаяні нутрощі цієї чудо-техніки не налякали навіть досвідчених електронщиків Вадима і Шурика, і, після кількох днів «карантину», старовинний інструмент зазвучав як новий. Його поставили біля задньої стіни, як найдорожчий експонат підземельного життя. Коля потихеньку освоїв цей небачений у ваших краях витвір західної музичної індустрії, так що ви тепер були ще й з клавішами.

Отже, коли зала була готова для відвідування, ви вирішили, що вже надійшов час концертувати. У січні на перший підвальний виступ групи зібралося чоловік п’ятдесят – переважно друзі, знайомі й родичі. Ви присвятили цей концерт річниці вашої команди, яка тепер називалася «Резонанс». Концерт мав шалений успіх, і незабаром слава про рок-підвал розлетілася по всьому Кічкасу.

Невдовзі ви просто змушені були відіграти ще один концерт. Вашому спільному приятелеві Дімі на прізвисько Банан – пухкому і вертлявому хлопцеві, котрий завжди мав особливу ділову жилку, – спала думка, що кожен відвідувач акції повинен зробити певний грошовий внесок, аби музикантам і їхнім друзям було на що попити пивка опісля. Своєрідний касовий збір. Усі поставилися до ідеї схвально, і Банан взяв на себе функції фінансового розпорядника і касира. На виступ набилася повна зала народу, і після концерту Банан із поважним виглядом справжнього імпресаріо підраховував спільний гонорар. На пиво, цигарки і навіть забійний молдавський напій «Стругураш» вистачило.

До третього концерту готуєтеся особливо прискіпливо. У репертуарі з’явилися нові пісні, які вимагають більш серйозних оранжувань. Ти знову взяв до рук скрипку, яку тимчасово орендував у вашої прихильниці Наталі. Склад групи постійно поповнюється друзями, але кістяк залишається незмінним – ти, Коля, Шурик, Вадим. Виступи вже перетворилися на справжні шоу: окрім, власне, групи, у концерті беруть участь ваші друзі-танцюристи з цілою данс-програмою у перервах, гумористичний конферанс забезпечує ще один ваш однокласник – невтомний балакун Сашко.

На третьому підвальному концерті на барабанах у вас вже грає справжній ударник з музичною освітою – Денис, котрий прийшов на першу репетицію з власним малим барабаном і тарілкою. Його запропонував у групу один з ваших знайомих, і ви знаходите спільну мову з новачком майже одразу. Льоху доводиться перевести в резерв, але він довго не ображається. Вже через кілька днів він знову сяє своєю доброю дитинною посмішкою. Дениса ви тут-таки охрещуєте Хетом, оскільки він постійно і голосно мріє про цю вкрай необхідну частину ударної установки. Мовчазний (бо сильно заїкається), довговолосий, з блакитними, майже прозорими очима, Хет одразу стає улюбленцем команди. Ви всі для нього є незаперечними авторитетами, бо старші на цілих два роки і вже доволі відомі на районі неформали. Хет замінює Льоху за пару репетицій і, як справжній барабанщик, вдало доповнює звучання групи.

Третій концерт має грандіозний успіх. Ви з Шуриком співаєте по черзі свої пісні, Злодєй веде партію соло-гітари, Коля грає на флейті й електрооргані, Хет забезпечує ритм. Деякі пісні одразу стають хітами, і їх навіть замовляють на біс прихильниці. Ви почуваєтеся не згірше, ніж Бон Джові на плакаті за спиною…