Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 18

Лежиш на залізному ліжку в підвалі і куриш одну за одною молдавські «Турне», слухаючи Цоя. Чергова дата його смерті, три роки. Пом’янути Вітьку – ваша традиція й печальний обов’язок. Але чомусь не п’яніє мозок. Ще свіжий у пам’яті образ усміхненого Цоя, у чорному одязі, з білосніжною гітарою. Ти бачив його за два місяці до смерті. Це був суперконцерт. Таке не забувається. А зараз лише пісні лишилися. Та ще настрій.

«Смерть стоит того, чтобы жить, А любовь стоит того, чтобы ждать». Тоскно, жити не хочеться, і ці кляті сльози…

Хлопці напилися, голосно співають пісні «Кіно». Зазбиралися «на Париж», де цього вечора традиційно зустрічаються «цоємани».

Набиваєтеся гуртом у напівпорожній трамвай. Шурик засинає на плечі у Льохи, його кілька разів нудить прямо у вагоні. Ви з Колею курите у прочинене вікно. Злодєй грає на гітарі. Ніхто з пасажирів не наважується зробити вам зауваження, мабуть, у вас надто трагічні вирази облич.

У підземному переході – «Трубі» – повно народу, всі з роздовбаними гітарами, бубнами, гармоніками. Підлога всіяна недопалками і порожніми пляшками з-під портвейну. Найвідоміші співаки сидять просто на землі, слухачі й нечисленні перехожі утворили велетенське напівколо. Інші випадкові свідки «цоєманії» поспіхом і з неприхованим острахом намагаються якнайшвидше оминути цю вечірку. Ви вливаєтеся в цю галасливу компанію, зустрічаючи скрізь знайомих і друзів і п’ючи якусь смердючу рідину з півлітрової банки, яку рокери щойно пустили по колу. Хтось сміється, хтось плаче, якась парочка цілується попід стіною. Ти також сідаєш на підлогу спиною до холодних брудних кахлів, береш гітару і співаєш свою улюблену цоївську «Уже поздно, все спят…». Натовп підхоплює слова, і пісня лунає переходом, наче гімн невмирущій пам’яті. Підземелля співає хором.

Хтось крикнув, що надворі «урєла» накинулися на «нефорів», але їх небагато. Таке трапляється часто – гопники регулярно наїжджають сюди, аби розім’яти кулаки на неформалах. Наверх посунули найвідважніші бійці з тусовки. Біля самого входу в підземку зчиняється побоїще між рокерами і бритоголовою гопотою, що, наче зграя шакалів, виринула з темряви. Одначе цього разу урєла не розрахували свої сили. Їх виявилося замало. «Гопники сильні лише тоді, коли їх більшість. І нападають вони завжди ззаду і неочікувано, – зітхає ветеран суки, б’ючи нефорів. Таку тусовку запартачили. Мерзота.

Доводиться розходитися, бо офіціанти кафе «Париж» викликали ментів.