Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 8

Наближається щорічний вечір випускників у школі. Хтось заклав класній керівниці про ваші музичні вправи, і от вас у повному складі викликано до кабінету. «Компостер», протираючи окуляри, шамкаючи хижим ротом і ковтаючи деякі букви, загрозливо прорікає: «Або ваш самодіяльний колективчик гдає на вечогі випускників, або ми вам не видамо атестати. Тгеба показати всі ваші здібності, хоч у музиці, якщо вчитися не бажаєте! Будете гдати – будете мати атестати, не гдаєте – не маєте. Все пгосто. Почули? Йдіть звідси».

Треба порадитись, бо ситуація дійсно складна. Дві пісні у вас вже оранжовані, тобто сякий-такий репертуар ви маєте. Зігравши на цьому вечорі, ви нічого не втрачаєте, а от у разі відмови… страшно подумати, що вам загрожує в такому разі. Доводиться грати, інакше школа може залишитись незакінченою. Правда, в самій новонародженій групі виникають протиріччя. Злодєй і Гена відмовляються виступати категорично. Сама думка про сцену доводить їх до істерики. Шурик, Коля, Льоха і ти залишаєтеся вчотирьох.

Для Льохи дістали зі шкільних закамарків два старі піонерські барабани, в один з яких запхали важку зелену штору, аби змінити його тон. «Тум» і «туум» – різниця відчутна. З ним ви проводите окрему підготовчу роботу, аби його «бум-цаца» звучало тільки внутрішньо і не проривалося ні в якому разі назовні. Він все розуміє, але тренуватися доводиться довго.

Зате тепер у Льохи є справжні барабанні палички, які ви купили спільним коштом у музичному магазині.

Репетиції тепер проходять в актовій залі школи, бо ви вже маєте офіційний статус місцевої рок-групи. Тепер їм – цим замшілим совкам – від цього нікуди не подітися – рок на повну силу лунає з телеекранів, рок-музиканти виступають на стадіонах і в палацах спорту, стаючи героями для мільйонів, їхні пісні відкрито співають на вулицях. І ти всією душею радієш за ці доленосні досягнення, з насолодою згадуючи, як ще півтора року тому тебе з ганьбою вигнали зі свята першого дзвоника, на яке ти з’явився у чорній сорочці на знак жалоби за загиблим Цоєм. Цю сорочку зшила тобі мама після того, як ви з нею побували на феєричному концерті групи «Кіно», за два місяці до смерті кумира. Тоді твоїм вчинком була шокована вся школа, свято опинилося під загрозою зриву, а мама, коли її було викликано на серйозну розмову, сказала, що всі вони – провінціали і зовсім не розуміють молодь. Після того тобі часто діставалося від шкільних деспотів за довге кудлате волосся, яке вони так і не змусили тебе підстригти навіть найстрашнішими погрозами. На задніх партах ти разом з Колею і Шуриком прямо на уроках співав провокаційних пісень, доводячи до сказу вчителів і мажорних хлопчиків та дівчаток елітного спецкласу. «Мама-анархія, папа – стакан портвейну!» Ви відверто знущалися зі шкільних правил, протестуючи проти цькування інакших і насильницького нав’язування зачучверілих совкових забобонів та обов’язків.

А от тепер вас запрошують прикрасити своїм концертом шкільний вечір, видаючи таким чином індульгенцію на закінчення школи. Все правильно: якщо вже не можна заборонити щось, треба його дозволити, але в межах власних правил, і тоді воно перестане бути загрозливим. Ви розуміли цей хитрий хід вашого шкільного керівництва, але зупинятися не збиралися, бо це був ваш перший виступ.

Ви достойно справилися із завданням. На вечорі випускників Шурик, Коля, Льоха і ти виконали дві пісні авторського написання, які переповнена глядачами актова зала школи зустріла із захопленням. Лунали бурхливі оплески і підбадьорливі крики. Це був справжній успіх. Ви почувалися зірками, хай всього лише на один вечір. Ваш рок-гурток називався «Свята інквізиція»…