Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 22

Стоїш в університетському даблі, куриш. Друге січня, похмілля. До туалету ввалюються якісь веселі студенти. Один з них – здоровенний патлатий хлопчина – виймає почату пляшку горілки. Розливають. «Будеш?» – питає у тебе здоровань. «Буду», – відповідаєш. Ось і знадобився велетенський діжковий огірок, який ти кілька хвилин тому з жахом намацав у кишені своєї куртки (напевно, залишився після святкування Нового року). Видобутий таким чином огірок, що вже мав пом’ятий вигляд і огидно смердів, викликає у студентів бурхливі емоції, і його одразу пускають по колу, використавши за призначенням. «Африка», – простягує велетенську долоню патлатий хлопчина. Ви знайомитеся. «Ми сидимо у студклубі. Пішли до нас!» – пропонує твій новий знайомий.

У студклубі, що міститься в підвалі другого корпусу, починається імпровізований концерт. Кілька гітар, бонги, піаніно. Двері кімнати майже не зачиняються, бо сюди постійно зазирають, входять і виходять різні люди. Студенти сидять на столах, на підлозі, на підвіконні. Співають усім гуртом, потім по черзі. Білі сервізні чашки регулярно наповнюються алкоголем. Сміються розчервонілі дівчата, серед яких, помічаєш краєм ока, є кілька гарних тіл. Ти тут уперше, але тебе одразу приймають у своє коло ці веселі студенти, і ти, тиснучи численні руки, не встигаєш запам’ятовувати всі імена. З Африкою ви одразу знаходите спільну мову, бо, як виявляється, однаково полюбляєте рок.

«По Миссисипи плывет пирога, В пироге хиппи, босые ноги…» Цю пісню затягують усі разом. Це міжнародний гімн рок-н-ролу. Останні куплети співаєте вже на вулицях студентського містечка, де попід будинками поступово залягають блакитні сутінки, і вітер кружляє пожовклими афішами якогось рок-концерту. Ти зовсім забув, що приїхав сьогодні складати залік із загального мовознавства…