Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 36

На другий, заключний день фестивалю ви прийшли поважні й горді, ловлячи на собі захоплені дівочі погляди і привітно відповідаючи на підбадьорливі вигуки старих і нових прихильників. Сьогодні грають інші представники акустичної рок-еліти – «Еквінокс», «Тінув’єль», «Конфлікт». Ви прийшли послухати конкурентів, потусуватись, випити з друзями і, нарешті, зібрати рясний урожай слави, підкріплений вчорашнім тріумфальним виступом.

Ти згадуєш, правда досить важкувато, як учора ви з Фатєром видерлись на сцену у складі дніпропетровської групи «Доктор Чойлі», з якою встигли породичатися за лаштунками, як підігрували їм на скрипці й флейті і навіть підспівували. Потім на сцені була інша дніпропетровська група «Ельфи», а ви з Фатєром залишалися біля мікрофонів, аби підіграти й цій команді, і як вас вже ледве не силоміць стягували зі сцени. А в цей час гітарист Злодєй влаштував справжнє акробатичне шоу, роблячи на сцені різноманітні піруети і сальто, стрибаючи за спинами музикантів, так що по залу навіть прокотилася хвиля збуджених зойків і оплесків. Чого тільки вчора не було…

Хтось торкається твого плеча і щось шепоче у вухо. Це Хет: «Валику, бачиш там на сцені оту барабанну стійку? А в мене такої нема». – «Ну то й що?» – щиро дивуєшся ти. Замість відповіді Хет з таємничим виглядом розчиняється у напівтемряві зали. Зараз виступає хтось зовсім нецікавий, і ти знову із задоволенням поринаєш у спогади. Після виступу, який навіть знімало телебачення, ви пішли до Рустама, чий будинок знаходиться через дорогу від «Дробів». Дніпропетровців узяли із собою, бо їм ніде було ночувати. У двох кімнатах рустамової оселі набилося стільки народу, що навіть для гітар не вистачало місця. Тіла лежали у ванній, на кухні, у коридорі. Хтось співав, хтось пив, хтось цілувався на дивані. Довжелезний, під два метри, дніпропетровець Бананан увесь час не вписувався у дверний прохід і врешті таки впав на підлогу, де і заснув під співи й стогони найміцніших колег.

Щось знову відвертає твою увагу від спогадів, цього разу це «щось» відбувається на сцені. Ти з подивом бачиш Хета, який неспішно простує до барабанної установки і починає збирати стійку під малий барабан. На сцені виступає суперандеґраундна група «Хворі пілоти», проте грають вони без барабанщика. Хет з відсутнім виглядом складає стійку і незворушно зникає з нею за лаштунками. Йому пощастило, що у цей час вся увага глядачів прикута до соліста «Пілотів» поета-нігіліста Уїсса, котрий ніс зі сцени модерново-філософську абракадабру і при цьому прикольно витанцьовував навколо мікрофона, аніскільки не зважаючи на свою доволі поважну вагу.

Невдовзі Хет виринає поруч: «Валику, тепер і в мене є така стійка», – каже він, демонструючи поцуплений предмет. Відчувши, що починає пахнути смаленим, ви терміново щезаєте з «Дробів». Хет удруге за фест стає головним об’єктом загальної уваги. Він, задоволений і щасливий, тримає під пахвою вкрадену стійку.

Проходячи повз пам’ятник вождю світового пролетаріату, встановлений перед БК, хтось помічає, що на постаменті великими літерами виведено білою фарбою «Терлецький». Ви зупиняєтеся і здивовано дивитеся на цю аномалію. «Фанати», – глибокодумно констатує Африка.

…Кілька тижнів по тому ти стрів на вулиці розлючену Крезу, яка довго бідкалася невтішними підсумками «Акустичного Вудстоку», мовляв, кляті приїжджі групи вкрали барабанну стійку з орендованої установки, а їй тепер виборсуватися з цієї халепи. Ти співчутливо кивав головою, згадуючи просвітлені очі Хета, в котрого нарешті сповнилася заповітна мрія отримати фірмову стійку під малий барабан. Що може бути важливішим за щастя?