Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 37

З Наталкою тебе познайомили друзі під час «Вудстоку». Красива чорнява дівчина з шовковою шкірою кольору оливи. Ви одразу сподобалися одне одному і незабаром від пристрасних поцілунків на Рустамовій кухні вирішили перейти до більш тісніших і продуктивніших стосунків. Вона запросила тебе в гості до себе.

Інтимне червоне освітлення в найдальшій кімнаті, розлогий диван, легкий пеньюар на Наталчиному тілі – все це доводить тебе до неймовірного шалу. Вона сідає на край дивана і повільно розстібає ґудзики на прозорому вбранні. Дівчина розкриває тобі своє прекрасне тіло, скидаючи пеньюар на підлогу. Ти стаєш на коліна перед нею, цілуючи її груди, стегна, животик, шию. Вона злегка стогне. «Іди до мене», – лоскоче твоє вухо ніжний шепіт дівчини. Вона сама розстібає твої джинси, звільняючи від затісних пут. Ти відчуваєш, як виборсується на волю твій настовбурчений друг. Вона обережно бере його своїми довгими пальцями з гострими червоними нігтями і підтягує ближче до себе. Ти вперше відчуваєш тремтливу і вогку жіночу плоть, яка одразу жадібно поглинає тебе до самого кінця, наче бездонне провалля насолоди. Ти опиняєшся всередині цієї гарячої молодої жінки, котра звивається, кусає твої плечі і вгрузає своїми хижими нігтями у твої сідниці. Ти не можеш стримати шалений вибух своєї пристрасті, яку ховав багато місяців і років. Це сталося. Нестримний потік прориває всі перепони і вихлюпується лавиною в її лоно. Вона стискає тебе до болю…

Потім, одягнувши пеньюар, вона нахилилася до тебе: «Порція була супер! Ти довго терпів? Не можу втримати – побігло по ногах! Я зараз», – і вона зникає у ванній. Ти все ще переживаєш свій перший справжній оргазм з жінкою, відчуваючи велетенські хвилі насолоди, що прокочуються по всьому тілу. І коли вона повернулася, ти все ще стояв посеред кімнати на колінах і з оголеними череслами.

«Одягайся, бо зараз може прийти мій батько, а він буйний, тому вчинить скандал», – лагідно каже Наталка. Ти намагаєшся поцілувати її в живіт, але якраз цієї миті на порозі кімнати зависає величезний та грізний бородань, що в заціпенінні роздивляється вашу ідилію. «Що?!» – нарешті вихоплюється звідкись з-під кучерявої бороди, і ти помічаєш, як у велетня стислися кулаки. Ти згадуєш, що Наталка вчиться на медика, тому миттєво використовуєш цю невеселу ситуацію на свою користь. «Ось, бачиш? Прищик на цьому місці – що це може бути?» – кажеш Наталці, повертаючись до неї сідницею. Вона робить вигляд, що роздивляється. «Геть звідси!» – волає тато, і ви миттю вислизаєте на вулицю.

Ночувати доводиться у дитячій лікарні в центрі міста, бо цієї пори до твого району вже нічим не добратися. Вночі транспорт курсує дуже рідко. Вахтерка благодійно пускає тебе переночувати на старому дивані у коридорі лікарні та ще й дозволяє зателефонувати додому. Ти, щасливий, засинаєш.

А зранку ти довго не можеш зрозуміти, де прокинувся, коли раптом бачиш навколо звичайні лікарняні будні: хворих, що вишикувалися в чергу поруч із твоїм диваном в очікуванні прийому аналізів, літніх втомлених санітарок у брудних білих халатах і – наче збоку – себе щасливого на рипучому диванчику посеред цього вузького коридору. Вдягаєшся, смієшся, виходиш на залите вересневим сонечком подвір’я. Життя прекрасне…