Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 38

Гримить дзвоник, захекані школярики поспішають на уроки, штовхаючись у дверях старої чотириповерхової школи. Жадібно докурюєш останній «Флуєраш». Пора іти на зустріч. Уже на вході оглядаєшся довкола – жовтень тільки розпочався, ще не повмирали зелені барви, повітря п’янке і прозоре. Жовтень тут завжди красивий, якийсь таємничий і благородний. Дихається вільно, наче й не пив учора.

Ти з’явився на порозі середньої школи № 47 як керівник місцевого вокально-інструментального ансамблю, що мріяла завести у своїх стінах директорка школи – товста фарбована жаба, для якої, напевно, рок-н-рол був чимось на зразок Бабая, що ним лякали неслухняних дітей. Ти набираєш поважного вигляду, зсуваєш брови на переніссі. Перед цим ти навіть спеціально не голився кілька днів, аби додати собі віку.

Відрекомендувавшись студентом третього курсу державного університету, та ще й з музичною освітою, ти запевняєш жабу у своїй професійності щодо організації ВІА. Жаба спочатку недовірливо кліпає очима: «Маладой чєлавєк, ви розумієте, що це серйозна справа – вокально-інструментальний ансамбль! Ми хочемо створити справжній, цікавий колектив, котрий буде відстоювати честь нашої школи на районних, а може, навіть на міських оглядах художньої самодіяльності! Це дуже відповідально!» Ти сидиш навпроти жаби, заклопотаний і суворий, і напружено думаєш, що ВІА – це дійсно серйозна справа, але набагато серйозніше те, що ваша група залишилася без бази, що вже кілька місяців вам ніде репетирувати і що це вагомий шанс отримати справжню репетиційну точку. Мовчки киваєш у такт патетичної промови, що нею вибризкує жаба, і ледь стримуєшся від сміху, ловлячи краєчком ока ваше відображення у великому дзеркалі праворуч. Жаба ритмічно погойдується вперед-назад на своєму стільці, піднявши догори товстого і короткого пальця у коштовних перснях, її завивка, наче гніздо, кумедно куйовдиться і тріпоче, а червоні, аж багряні губи загрозливо ворушаться на круглому обличчі. Йо-майо, рік тому ви вже репетирували у цій школі, де тоді ще вчився барабанщик Хет, і були ганебно викинуті за аморальну поведінку, як тоді сказали. Хоча ти не зрозумів, що такого особливо аморального в тому, що на репетиціях ви трохи пили самогон – для творчої наснаги, а ще кілька разів до вас приходили знайомі дівчата – послухати музику. Одного разу, правда, ці прищаві дівчатка дуже сильно пищали, затиснуті гітаристом Злодєєм у кутку актової зали, а ще хтось знадвору розбив вікно каменюкою. «Хоч би ця жаба не впізнала мене».

Жаба саме закінчує пафосну лекцію про важливість шкільної самодіяльної творчості у культурному житті міста, і ти відчуваєш близьку перемогу. «Маладой чєлавєк, отже, я беру вас на роботу. Ви будете керівником ВІА. У нас є талановиті, музикальні діти. Зараз вам покажуть апаратуру і місце, де ви будете займатися з молоддю… А з зарплатою в нас великі затримки, самі знаєте, як зараз важко… Ми будемо платити вам 60 тисяч на місяць». Якраз вистачить на десять пачок цигарок, негусто. Але це була перемога!

Того ж вечора у комірці на четвертому поверсі вже репетирувала і пила самогон рок-група «Резонанс».