Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 27

Ти змушений творити в цьому мертвому, обезкровленому місті, де сірий колір заповнив усі щілини, в’ївся в мозок і кістки, обезбарвив очі й голоси, знепритомив обличчя, і навіть небо тут увібрало в себе всю безвихідь сірої жалоби. Сіре повітря, сірі дерева, сірий асфальт і страшні своєю душевною немічністю сірі люди. Вони безтямно бредуть похмурими сірими вулицями, не відчуваючи, як їхні легені поступово перетворюються на брезклі згустки сірого кашлю. Вони обманюють себе, думаючи, що іще живі. Насправді вони давно стали сірою масою, яку перетравлює, як прокислий компот, величезний металевий шлунок цього залізобетонного чудовиська. Це місто народилося у вогні, у ньому ж і конає, створюючи ілюзію щасливого життя. На суцільному цвинтарі колись дивовижної природи тепер відсапується й плюється отруйною слиною кровожерливий дракон, зварений з високоякісної сталі й чавуну.

Жителі міста – його заручники, які вже давно звикли до сірого кольору, ба навіть більше – вони тепер є його захисниками і боронителями. Їх плоть годує монстра, їхні душі – на десерт. Тобі довелося народитися і жити тут, у самому серці вічно задимленого і жаского Міста Потвор. Брудні, забуті Богом і світом робітничі посьолки, що навіть літнього дня темніють ворожістю до всякого, хто хоче бути інакшим. Тут нікому нічого не потрібно, окрім власної шкури. Культура вмирає у зародку, задихається, топиться, сіріє. Цьому місту потрібно лише свіже м’ясо для своїх численних розжарених пащ.

«Шанхай», як називає це місце твоя мама. «11-й посьолок» – так офіційно таврується цей найзанедбаніший закуток індустріального мегаполісу. І все-таки тобі добре тут, бо ти захищаєшся від смогових почвар своїм вигаданим світом і тим рятуєш душу.

Але ти інакший, тому місто мститься тобі, жорстоко і болісно. Ти воюєш з ним усе життя, і поки що воно не перемогло тебе. Ти не зачинився глухо у власному світі, а намагався боротися далі. Це місто-упир висмоктало і розчавило багатьох. Тут спилися, повісились, збожеволіли, сіли, кинули творити, зневірились сотні талантів. Звідси для інакших лише дві дороги – падіння в поступове і моторошне небуття або негайна втеча. Ти вибрав третій шлях – вирішив боротися.

Ти бував і в інших містах, і скрізь бачив однаковий страх. Ціла країна перетворилася на ненажерливого дракона, що вбиває інакших. У різних містах це катування відбувається по-своєму, але мета скрізь одна, спільна – загубити чуття свіжого подиху, чистої думки, прозорої радості, світлого творення, повнокрового буття. Країна повільно, але невпинно зсувається в морок занепаду, деградації, суцільного і вбивчого Попсу, який затруює все довкола і вже всотується немовлятами з молоком матері. Гігантський хижак вкриває чорним пір’ям бідолашну країну, і ти відчуваєш, як холоне кров, коли бачиш безкраї смердючі смітники, по яких порпаються голомозі сироти цієї беззбройної війни.

Попс Всемогутній наступає, його армія велелюдна, він оснащений найсучаснішими технологіями, він захоплює країну з краю до краю, і його обійми не розійняти. Він поглинув маленькі й великі міста, але найстрашніше коїться у столицях.

Там Попс збудував свої резиденції, оточивши їх фортечними мурами байдужості й здрібніння. Його не перемогти, але битися потрібно, бо повна поразка наступить лише тоді, коли аспид оселиться у твоїй душі. Бережи душу, бережи душу…