Читать книгу Рок-н-рол, стакан, кохання - Валентин Терлецький - Страница 9

Прийшло довгоочікуване літо. Школа залишилася позаду. Але музика продовжувалася. Хтось підказав, що музиканти-початківці можуть заробляти на життя – і непогано – грою на вулицях. Грошей ні у кого з вас немає, тому ви вирішуєте трохи підзаробити на придбання деяких необхідних інструментів. Репертуар групи вже нараховує близько двадцяти пісень. Ролі в команді розподілено, регламент майбутніх виступів сформовано.

Для своєї першої появи «на люди» ви вибрали місцевий ринок на рідному Кічкасі – занедбаному всіма владами пролетарському районі, що своїм відокремленим від «цивілізованого» світу життям нагадував якесь кольорове гетто. Недільним ранком ви у повному складі, з цілою купою інструментів з’явилися побіля входу в базар. Ви зручно розташувалися якраз там, де проходить основний натовп відвідувачів, і, переборюючи страх і сором, почали грати власні пісні.

У неділю ринок перетворюється на справжній центр життя цього найвіддаленішого північного закутка міста, тому тут вирує постійна товкотнеча. Стомлені важкою працею і щоденним клопотом діставання необхідних, але страшенно дефіцитних речей, пролетарі рояться на базарі, наче у велетенському мурашнику. Галасливі циганські сім’ї продають модні штани «банани» та «піраміди» для хлопців і різнокольорові «лосіни» для дівчат, новоявлені хитроокі ділки торгують новими моделями магнітофонів «Весна», місцеві бабусі пропонують дешеві російські цигарки і навіть недопалки у півлітрових слоїках. Тут-таки можна купити й самокатну горілку у пляшках з-під пива. Тут взагалі можна придбати все, чого немає в порожніх магазинах, тому саме сюди й несуть свої заощадження місцеві жителі.

Люди, забачивши вуличних музикантів, зупиняються, збираються в гуртки, шепочуться, тицяють пальцями, шоковані й заскочені раніше не баченим у цих краях видовищем. Шестеро волохатих хлопаків з роздовбаними гітарами, флейтою, пластиковими консервними банками замість барабанів співають щось про невдале кохання, соціальні проблеми, велике місто і маленьку людину в ньому. Напевно, такого зухвалого експерименту над масовою свідомістю мешканців Кічкаса тут іще не знали. Подія швидко облітає прилеглі квартали, і невдовзі навколо вас збирається великий натовп. Страх поступово щезає, плечі вирівнюються, голоси звучать впевненіше, очі вже не ховаються в асфальті. Старий чорний капелюх, поцуплений у батька Шурика, доверху наповнюється грошима. Перші власноруч зароблені гроші приємно зігрівають долоні.

Цей недільний успіх підбадьорив вас, і відтепер ви спрямували свій погляд на центр міста. У підземних переходах на вулиці Сталеварів та біля центрального універмагу «Україна» ви тепер гостюєте щонеділі. Земляки бачили таке видовище хіба що в закордонних фільмах, тому не скупляться кидати гроші за побачену екзотику. Кілька разів вас намагаються забрати менти, інкримінуючи порушення громадського спокою, та якось минається. Одного разу до вас підійшов якийсь п’яний дядько з мікрофоном, відрекомендувавшись кореспондентом національного радіо, і записав інтерв’ю і цілу пісню. Ваші виступи збирають величезні натовпи роззяв, неформалів і підпилих матросів, які неодмінно вимагають пісень про море. І ви їх виконуєте, ясна річ, на місці вигадуючи слова та мелодії: «а ми пливли по морю, і тут налетів дужий вітер, наш корабель здригнувся, похилився набік, і матроси зірвались, почали рятуватись, але всі загинули, всіх поглинув потік, і їхні душі розпорошив вітер, а на березі жде кохана дівчина, а матрос вже ніколи не зійде на берег» – і доводячи розчулених слухачів до сліз. Проте, є і невдоволені – бабусі, котрі намагаються пояснити вам переваги фізичної праці перед дурникуванням з гітарами в руках. «На них орати можна, а вони, бач, пісеньки співають з балалайками! Тьху, що зробили з країною! Сталіна на них треба, Сталіна!»

Народ слухає ваші пісні, кидає гроші, вдоволено йде до генделиків, а ви почуваєтеся справжніми представниками рок-еліти, бо відважились на багатогодинні сольні виступи у міських підземеллях і граєте не переспіви чиїхось затяганих шлягерів, а власні пісні.

Ціле літо вуличних заробітків дало свої щедрі результати, і ви, окрім необхідних портвейну та сигарет, змогли купити дві мікрофонні стійки, нову гітару і навіть справжню, хоч і не нову, барабанну установку «Аматі». На радість людям і собі…