Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 48

Твоя пронизлива і біла,

Твоя розкотиста краса.

Моя земля – тяжка і мила.

Твої – далекі небеса…

Прости мене – від тебе сніг іде.

Прости мене – вже з неба пам’ять тане.

Прости мене – це серце молоде

Ридає з криком, дике і гортанне.

Прости мене. Я снігом упаду.

Прости мене. Я проклинаю сльози.

Не горду голову – голівку молоду

Схиляю в сніг… І цілий світ морозить…