Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 54

Коли лучилась доля львівська

У дні бездонно молоді,

Я до Євгена, до Безніська

Й до Фани Бриж ішов тоді.

Коли питала доля – знов з ким?

Туди Павличко нас завів,

Із Дзюбою та Вінграновським

Будили ми оспалий Львів.

У них у сонячній майстерні,

Де все світилось – ось митці!

Ми опирались чаду й скверні,

Хай випасали нас людці.

Життя розпрокляте й спасенне,

То в нім вогонь, а то сльота.

Й княгиня Ольга там до мене

Така горить, аж золота.