Читать книгу Сатирикон. Поезії - Иван Драч - Страница 57

Гроза гніздо мені під ноги збила.

Мале пташатко випало з гнізда.

Та в нім була якась таємна сила,

Коли сичала дощова вода.

Мені пташа те перейшло дорогу,

Ледь нипало, ледь чапало, а йшло!

Я втішивсь, як дитина: слава Богу,

Бо ж те пташатко солов’ям було.

Крильцята неспроможні на спромогу.

Та ж доля ще ж не вичахла моя:

Мені, старому, перейшло дорогу

Маленьке це безстрашне солов’я.

Візьму гніздо і десь втулю між віти,

І підійму це злякане пташа.

Скажи мені, жорстокий лютий світе,

А може, це якраз моя душа?!