Читать книгу Украдене щастя (збірник) - Иван Франко, Иван Нечуй-Левицкий - Страница 5

Глянь на криницю, що із стіп могили

В степу слезою чистою журчить;

В їй оці личко місяця блищить

І сонця промінь грає в чистій хвилі.

З грудей землі б’ють водянії жили.

Струї живої рух не кінчиться й не спить,

Вода ж погожа тисячі живить

Весни дітей, що вкруг її обсіли.

Криниця та з чудовими струями —

То люду мого дух, що, хоч у сум повитий,

Співа до серця серцем і словами.

Як початок тих струй усім закритий,

Так з темних джерел ті слова повстали,

Щоб чистим жаром серце запалити.

Хреста нас знаменем хрестили,

Ростем під знаменем хреста;

З хреста пливуть всі наші сили

І віра наша пресвята.

І під знаком хреста пречудним

Боролись наші предки все,

І поступали шляхом трудним,

Як Той, що тихо хрест несе.

І під знаком хреста лягали

Вони за віру в тьму могил,

І під знаком тим побіджали,

Як Той, що пекло побідив.

Упали вороги, та тьмою

Покритий наш народ зістав,

І в тьмі непевною ногою

Ступав, а сам, куди – не знав.

Гидкому налогу відданий,

Він сам морочив ним свій ум,

Недавно скинувши кайдани,

Став ворогам на сміх і глум.

Та знов хреста чудова сила

Проникла помрачений зор,

І сонні душі пробудила,

Вказала нам святий прапор.

Той хрест, що побідив поганство,

Осяяв блиском і наш люд,

Прогнав страшную тьму ту – п’янство,

Вказав нам ціль – науку й труд.

Тож слава ввік Тобі, герою,

Ти, що могучою руков

Подвигнув хрест святий над тьмою,

Вказав нам нашу хоругов.

Ти проти тьми як вождь хоробрий,

Син Руси та її отець,

Ти пастир наш і пастир добрий,

І церкви нашої вінець.

Народ наш темний і убогий

В Тобі защитника знайшов,

Мов світла луч, в його пороги

Твого навчання звук дійшов.

Він оживає, він кріпиться

І славить Бога та Тебе,

І його мови звук шириться,

І його пісня знов живе.

І нам, що з людом тим готові

Піти у бої життєві,

Не раз Ти доказ дав любови,

Дбайливости вітцівської.

Під Твоїм, Пастирю, проводом

Нам не страшна та боротьба;

За церков, за права з народом

Стоять – в нас воля не слаба.

А днесь Тобі в заміну милу

За труд Твій щирий шлем привіт;

Життя своє, всю нашу силу

На той кладемо заповіт:

Що доки тиснуть нас окови

І кривда гнобить руський люд,

Не згине в нас огонь любови,

Не пропаде наш щирий труд.

Коли Ти в світ слав рід людський,

Життя людей зробив борбою,

Свою Ти божеськість їм дав —

Дух, творчу силу із любвою.

Людськеє серце гріх сплямив

І роз’єднав людей з Тобою,

І помрачилась в їх серцях

Та творчість духа із любвою.

Та встало світло по тьмі ночі,

Ти поєднав людей з собою,

Нове життя у світ живий влила

Знов творчість духа із любвою.

Дух наш із Твого духа родом

І вічно зв’язаний з Тобою,

А вічнії огнива ті —

Лиш творчість духа із любвою.

Гей, як то було із первовіку —

Гей, дай Боже! —

В Господа Бога діточок много,

А межи ними не дві зірниці,

Не дві зірниці, а дві сестриці.

[Зазвав їх Господь та перед себе][20]:

«Час вам, дітоньки, в світ розійтися.

Ось тут даю вам хату й палату,

Ось тут даю вам плуг і шабельку, —

Все те даю вам та до вибору».

Сестра молодша, бач, цікавіша:

Швидше сягнула, палату взяла.

Старшій сестриці хата зістала.

Сестра молодша, бач, цікавіша:

Скорше сягнула, шабельку взяла.

Старшій сестриці плуг полишала.

І розійшлися у світ сестриці,

І стали жити близько при собі,

Близько при собі, напроти себе.

Старша сестриця в бідній хатині,

Молодша – в ясній, пишній палаті;

Старша сестриця землицю оре

І засіває яреє жито,

А її ниви золотом вкриті;

Молодша ходить, шаблев воює,

Золото, срібло в палату зносить.

Довго жили так обі сестриці,

Довго жили так, не сварилися.

Сестра молодша, хоч много мала,

Стала украдком завидувати

Ярого жита, проса й пшениці,

Що росли буйно в її сестриці.

Ой, як то було із первовіку, —

Гей, дай Боже! —

Як жиди Христа на муки брали,

На муки брали, на хрест розп’яли, —

Пречиста Діва весь світ сходила,

Весь світ сходила, сина гляділа,

Гіркії сльози все проливала,

Білії ручки з жалю ламала.

А де упаде її сльозонька,

Там тобі стане зимна криниця;

Де білі ручки з жалю заломить,

Там тобі стане шумна діброва,

Шумна діброва з вітром говорить.

А де із жалю зітхне до Бога,

Там тобі роєм – ярі пчілоньки,

Ярі пчілоньки медок збирають.

Пречиста Діва весь світ перейшла,

Весь світ перейшла, сина не знайшла.

Весь світ за нею зазеленівся,

Весь світ за нею розвеселився.

Ой сидить пані в пишній палаті,

Шабельку острить, думку думає,

Думку думає, слугів питає:

«Що там за діва іде полями,

Іде полями, тяженько плаче,

Рученьки ломить,

Господа молить?

За нею поле зеленіється,

За нею річки розливаються,

За нею діброви розвиваються.

Біжіть до неї, напроти неї,

Нехай не ходить по моїм полю!

Бистрії річки водами грають,

В поході військо моє спиняють».

Старша сестриця по полю ходить,

По полю ходить, копи рахує,

Рахує-числить, зчислити годі.

Старша сестриця задумалася:

«Що то за діва полем ступає,

Полем ступає, тяженько плаче,

Рученьки ломить, Господа молить?

За нею поле зеленіється,

За нею річки розливаються,

Шумні діброви розвиваються».

Старша сестриця пішла до неї,

Пішла до неї, напроти неї.

За ручку бере, словом втішає,

Словом втішає, так промовляє:

«Ой не ходи ти, красная діво,

Ой не ходи ти світом блукати,

А ходи жити до мої хати!

Я тобі рано ноги умию,

Ноги умию, сльози обсушу,

З твого серденька тугу прогоню.

Я тобі в днину світлоньку вберу,

Світлоньку вберу, їсти злагоджу,

Я тобі ввечір ліженько встелю,

Я тобі на сон ще й заспіваю».

В старшої сестри, як бір, пшениця, —

Г[ей], д[ай] Б[оже]! —

В старшої сестри яреє жито

Колосом клонить, пісеньку дзвонить:

«Нас Мати Божа благословляла,

Нам Мати Божа зраст дарувала,

Бо Божа Мати – у нашій хаті».

В ясної пані пишні палати,

Пишні палати з вітром валяться;

В ясної пані острі шабельки,

Острі шабельки в боях щербляться.

Пів її краю – то гай в розмаю;

Пів її краю багна вкривають,

Багна вкривають, піски зсипають.

Ясная пані, хоч много мала,

Позавиділа старшій сестриці;

Шабельку острить, думку думає,

І до слуг своїх так повідає:

«Спішіть ви скоро, вірнії слуги,

Зв’яжіте в пута мою сестрицю,

Зв’яжіте в пута, приведіть тута!

Най відберу їй буйну пшеницю,

Най відберу їй яреє жито».

Побігли слуги, швидко вернули,

Та ясній пані слово говорять:

«В твої сестриці в тісній хатині

Ясність велика, радість велика!

За столом сидить Пречиста Діва,

За столом сидить, за вечерею;

Твоя сестриця хліби ламає,

Хліби ламає, пісню співає».

Ясная пані думку думає,

Думку думає, слуг посилає,

Слуг посилає, так промовляє:

«Ні на що, слуги, ви не зважайте,

Мою сестрицю припроводжайте!»

Побігли слуги, швидко вернули,

Та ясній пані слово говорять:

«Твої сестриці бідну хатину

Ангел сторожить, нам мечем грозить;

Ід тій господі приступить годі».

Ясная пані в гнів попадає,

В гнів попадає, сама рушає.

Велить сестрицю в пута кувати,

Велить їй власне поле орати,

Власнеє поле, та не для себе!

Ой сумно сонце восени сяє,

Ой сумно літом шумить діброва.

Старша сестриця гіренько плаче,

По полю ходить, рученьки ломить,

Бога благає, так промовляє:

«Рости, рости, ти, яреє жито!

Роди, роди, ти, буйна пшеничко!

Я тебе орю, чорнеє поле,

Я засіваю, та не для себе.

Ясная пані хліб забирає,

Мої дітоньки з голоду плачуть,

З голоду плачуть, хлібця не бачуть».

На чистім полі, як бір, пшениця,

На чистім полі яреє жито

Колосом клонить, пісеньку дзвонить:

«Нас Мати Божа благословляла,

Нам Мати Божа зраст дарувала,

Бо Божа Мати – у нашій хаті».

А рад ти знати, чесний господарю, —

Г[ей], д[ай] Б[оже]! —

Хто ті зірниці, рідні сестриці?

Старша сестриця – руська землиця,

Менша сестриця – лядська землиця.

А рад ти знати, чесний господарю,

Коли скінчиться старшої горе?

Пречиста Діва з Сином царствує,

Пречиста Діва плач сестри чує.

А за тим словом бувай же здоров!

Дай тобі, Боже, в горю потіху,

Дай тобі, Боже, в нужді надію,

Дай тобі, Боже, сильную волю!

Збав тебе, Боже, від злих сусідів,

Збав від невірних синів вирідних,

Збав тебе, Боже, від тьми-неволі!

Весна настане – сій жито яре,

Сій жито яре, яру пшеницю!

Осінь настане – збирай щасливо!

Зима настане – пісні приносить;

Літо настане – ти не журися,

Вийди на поле, поведи оком!

На чистім полі, як бір, пшениця,

На чистім полі яреє жито

Колосом клонить, пісеньку дзвонить:

«Нас Божа Мати благословляла,

Нам Божа Мати зраст дарувала,

Бо Божа Мати – у нашій хаті».