Читать книгу Украдене щастя (збірник) - Иван Франко, Иван Нечуй-Левицкий - Страница 7

Поезія
Із книги «З вершин і низин»
(Львів, 1887; 2-е вид., Львів, 1893)
Із циклу «Веснянки»

Оглавление

* * *

Гримить! Благодатна пора наступає,

Природу розкішная дрож пронимає,

Жде спрагла земля плодотворної зливи,

І вітер над нею гуляє бурхливий,

І з заходу темная хмара летить —

Гримить!


Гримить! Тайна дрож пронимає народи, —

Мабуть, благодатная хвиля надходить…

Мільйони чекають щасливої зміни,

Ті хмари – плідної будущини тіни,

Що людськість, мов красна весна, обновить…

Гримить!


* * *

Гріє сонечко!

Усміхається небо яснеє,

Дзвонить пісеньку жайвороночок,

Затонувши десь в бездні-глубіні

Кришталевого океану…


Встань,

Встань, орачу! Вже прогули вітри,

Проскрипів мороз, вже пройшла зима!

Любо дихає воздух леготом;

Мов у дівчини, що з сну будиться,

В груді радісно б’єсь здоровая

Молодая кров,

Так і грудь землі диха-двигаєсь

Силов дивною, оживущою.


Встань, орачу, встань!

Сій в щасливий час золоте зерно!

З трепетом любви мати щирая

Обійме його,

Кров’ю теплою накормить його,

Обережливо виростить його.


Гей, брати! В кого серце чистеє,

Руки сильнії, думка чесная, —

Прокидайтеся!

Встаньте, слухайте всемогущого

Поклику весни!

Сійте в головах думи вольнії,

В серцях жадобу братолюбія,

В грудях сміливість до великого

Бою за добро, щастя й волю всіх!

Сійте! На пухку, на живу ріллю

Впадуть сімена думки вашої!


* * *

Земле, моя всеплодющая мати,

Сили, що в твоїй живе глубині,

Краплю, щоб в бою сильніше стояти,

Дай і мені!


Дай теплоти, що розширює груди,

Чистить чуття і відновлює кров,

Що до людей безграничную будить

Чисту любов!


Дай і огню, щоб ним слово налити,

Душі стрясать громовую дай власть,

Правді служити, неправду палити

Вічну дай страсть!


Силу рукам дай, щоб пута ламати,

Ясність думкам – в серце кривди влучать,

Дай працювать, працювать, працювати,

В праці сконать!


* * *

Не забудь, не забудь

Юних днів, днів весни, —

Путь життя, темну путь

Проясняють вони.


Злотих снів, тихих втіх,

Щирих сліз і любви,

Чистих поривів всіх

Не встидайсь, не губи!


Бо минуть – далі труд

В самоті і глуші,

Мозолі наростуть

На руках і душі.


Лиш хто любить, терпить,

В кім кров живо кипить,

В кім надія ще лік,

Кого бій ще манить,

Людське горе смутить,

А добро веселить, —

Той цілий чоловік.


Тож сли всю життя путь

Чоловіком цілим

Не прийдесь тобі буть —

Будь хоч хвилечку ним.


А в поганії дні,

Болотянії дні,

Як надія пройде

І погасне чуттє,

Як з великих доріг

Любви, бою за всіх

На вузькі та круті

Ти зійдеш манівці,


Зсушить серце жура,

Сколять ноги терни, —

О, тоді май життя

Вдячно ти спом’яни!


О, тоді ясні сни

Оживлять твою путь…

Юних днів, днів весни

Не забудь, не забудь!


VIVERE MEMENTO![23]

Весно, що за чудо ти

Твориш в моїй груди?

Чи твій поклик з мертвоти

Й серце к жизні будить?


Вчора тлів, мов Лазар[24], я

В горя домовині —

Що ж се за нова зоря

Мені блисла нині?

Дивний голос мя кудись

Кличе – тут-то, ген-то:

«Встань, прокинься, пробудись!

Vivere memento!»


Вітре теплий, брате мій,

Чи твоя се мова?

Чи на гірці світляній

Так шумить діброва?

Травко, чи се, може, ти

Втішно так шептала,

Що з-під криги мертвоти

Знов на світло встала?

Чи се, може, шемріт твій,

Річко, срібна ленто,

Змив мій смуток і застій?

Vivere memento!


Всюди чую любий глас,

Клик життя могучий…

Весно, вітре, люблю вас,

Гори, ріки, тучі!

Люде, люде! Я ваш брат,

Я для вас рад жити,

Серця свого кров’ю рад

Ваше горе змити.

А що кров не зможе змить,

Спалимо огнем то!

Лиш боротись значить жить…

Vivere memento!


23

Пам’ятай, що живеш! (Лат.) – антитеза до відомого латинського вислову «Memento mori!» («Пам’ятай, що ти смертний!») – Упоряд.

24

Лазар – новозаповітний персонаж, який на поклик Ісусів встав із мертвих, воскресінням своїм провістивши воскресіння Христове (Ів. 11. 1—44).

Украдене щастя (збірник)

Подняться наверх