Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 16

Трави в’януть під млосною спекою,

Крутить вихор серпневий пил,

Осокори за даллю далекою

Підпирають в степу небосхил.

А до них між балками та нивами[19]

Вибігає закурений шлях,

Огинає химерними звивами

Жовті стерні на тихих полях.

Тут роботи нема обережному —

Де для нього тут межу найдеш?

Той господар в просторі безмежному,

Хто душею відрікся меж!