Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 19

Ти не можеш мене покарати

Блискавками з-під милих брів,

Бо тебе я навіки втратив

Ще до того, як вперше стрів.

Ти не можеш мене любити,

Ненавидіть не можеш теж —

Ти прийдеш, як гаряче літо,

Тільки грозами обпечеш.

Через теплі зелені трави

Поведе тебе в далеч путь.

Та за мною лишиться право

До кінця тобі вірним буть.

Дні і ночі думать про тебе,

Виглядати тебе щомить —

Лиш для цього, їй-богу, треба,

Тричі треба на світі жить!