Читать книгу Ти знаєш, що ти – людина? (збірник) - Василь Симоненко - Страница 5

У баби Онисі було три сини.

У баби Онисі синів нема.

На кожній її волосині

морозом тріщить зима.

Я горя на світі застав багато.

Страшнішого ж горя нема,

ніж те, коли старість мати

в домівці стрічає сама.

Немає такої біди і муки,

ніж сумно з-під сивих брів

дивитись щодня, як внуки

ростуть без своїх батьків.

За те, що ми в космос знялися,

що нині здорові й живі,

я пам’ятник бабі Онисі

воздвиг би на площі в Москві.

Щоб знали майбутні предтечі[2]

в щасливій і гордій добі:

їх горе на утлі плечі[3]

Онися взяла собі.

Щоб подвиг її над землею

у бронзі дзвенів віки,

щоб всі, ідучи повз неї,

знімали в пошані шапки.